На обрії душі моєї
Світає Слово, щоб пливти
Супроти, не за течією —
В умиті зорями світи.
У тих світах є зливи й грози,
І ріки, виповнені вщерть.
Є суперечки, піт і сльози,
І навіть невблаганна смерть.
Та люди там не знали зроду
Ні лицемірства, ні брехні —
Бо ще ніхто людську природу
Переробить не прагнув, ні.
Там змалку правдою здорові,
Бо надихає і втіша
В непоневоленому Слові
Непоневолена Душа.
04.05.1981
Правозахисна та філософська лірика «На обрії душі моєї…»: гімн внутрішній волі, мужність політв'язня перед лицем радянського ГУЛАГу та віра у воскресіння України.
Поезія «На обрії душі моєї…» створена Миколою Руденком у драматичний період боротьби (1981 рік) — у підпіллі Гельсінського руху, у тюремних слідчих ізоляторах або в мордовських таборах суворого режиму.
Поет писав ці вірші в умовах постійних обшуків і карцерів, заучуючи рядки напам'ять або передаючи їх на волю крізь табірні кордони через мужню дружину Раїсу Руденко.
Розлогий тристопний або чотиристопний анапест (амфібрахій), сповнений ораторської наснаги та епічного дихання.
Поетична мова відзначається граничною точністю слова, відсутністю пишномовства та біблійною вагою кожного формулювання.
У вірші «На обрії душі моєї…» ліричний герой стверджує суверенність власного духу: тіло можна ув'язнити, але душа, що пізнала істину свободи, залишається непідвладною тиранам.
Моральний стоїцизм поета ґрунтується на щоденній праці совісті та глибокому переконанні, що імперія брехні приречена на неминучий крах.
Твір промовляє до нас як заповіт лицаря духу, чий подвиг наблизив державну незалежність сучасної України.
Теми: микола руденко · внутрішня воля · табірна поезія · гельсінська група · стійкість духу · свобода і гідність