Немовби й світу вже нема…
Микола Руденко
Немовби й світу вже нема —
Ані Москви, ані Парижа.
Є тільки хуртовина хижа
Та ця серед снігів тюрма.
Можливо, отаким було
Середньовічне городище…
А хуртовина виє, свище —
Природи хаотичне зло.
Від міст відвикли ми давно —
Вони для нас такі далекі…
Хто тут наглядачі, хто зеки —
Для хуртовини все одно.
Пурга мете, мете, мете —
А я вже за бараком бачу,
Як здобуває люту вдачу
Щось волохате і круте.
Воно, йдучи за небосхил,
Іще істотою не стало.
Але йому уже замало
Руйнацій, крові та могил.
Природи хаотичне зло —
Воно ще втілення здобуде.
У ньому корінитись буде
Все те, що в таборах жило.
Це дух і кров, це їжа та,
Що батько-зек спіймає в мисці.
І зек заплаче у колисці,
І брата-зека привіта.
24.02.1979
Про вірш
Правозахисна та філософська лірика «Немовби й світу вже нема…»: гімн внутрішній волі, мужність політв'язня перед лицем радянського ГУЛАГу та віра у воскресіння України.
Історія
Поезія «Немовби й світу вже нема…» створена Миколою Руденком у драматичний період боротьби (1979 рік) — у підпіллі Гельсінського руху, у тюремних слідчих ізоляторах або в мордовських таборах суворого режиму.
Поет писав ці вірші в умовах постійних обшуків і карцерів, заучуючи рядки напам'ять або передаючи їх на волю крізь табірні кордони через мужню дружину Раїсу Руденко.
Форма
Струнка класична строфіка з виразним перехресним римуванням.
Поетична мова відзначається граничною точністю слова, відсутністю пишномовства та біблійною вагою кожного формулювання.
Як читати
У вірші «Немовби й світу вже нема…» ліричний герой стверджує суверенність власного духу: тіло можна ув'язнити, але душа, що пізнала істину свободи, залишається непідвладною тиранам.
Моральний стоїцизм поета ґрунтується на щоденній праці совісті та глибокому переконанні, що імперія брехні приречена на неминучий крах.
Твір промовляє до нас як заповіт лицаря духу, чий подвиг наблизив державну незалежність сучасної України.
Теми: микола руденко · внутрішня воля · табірна поезія · гельсінська група · стійкість духу · свобода і гідність