Помру під тином…
Тільки під яким —
Під межовим чи за колючим дротом?
Упившись поту смородом гірким,
Я землю гризтиму кривавим ротом.
Вже не почую скреготу заліз
І чавкотіння табірної глини.
Та з неба з’їхавши,
Великий Віз
Понад Дніпром тачанкою полине.
Піднявшись над голоблями зірок,
Я цілий світ своїм наповню болем —
І тихий, владний, мов Ілля—пророк,
Громи вечірні викрешу над полем.
15.02.1974
Правозахисна та філософська лірика «Помру під тином»: гімн внутрішній волі, мужність політв'язня перед лицем радянського ГУЛАГу та віра у воскресіння України.
Поезія «Помру під тином» створена Миколою Руденком у драматичний період боротьби (1974 рік) — у підпіллі Гельсінського руху, у тюремних слідчих ізоляторах або в мордовських таборах суворого режиму.
Поет писав ці вірші в умовах постійних обшуків і карцерів, заучуючи рядки напам'ять або передаючи їх на волю крізь табірні кордони через мужню дружину Раїсу Руденко.
Струнка класична строфіка з виразним перехресним римуванням.
Поетична мова відзначається граничною точністю слова, відсутністю пишномовства та біблійною вагою кожного формулювання.
У вірші «Помру під тином» ліричний герой стверджує суверенність власного духу: тіло можна ув'язнити, але душа, що пізнала істину свободи, залишається непідвладною тиранам.
Моральний стоїцизм поета ґрунтується на щоденній праці совісті та глибокому переконанні, що імперія брехні приречена на неминучий крах.
Твір промовляє до нас як заповіт лицаря духу, чий подвиг наблизив державну незалежність сучасної України.
Теми: микола руденко · внутрішня воля · табірна поезія · гельсінська група · стійкість духу · свобода і гідність