Пророк
Микола Руденко
То ніч над нами чи істота чорна?
На це ніхто б відповісти не зміг.
І крутиться Земля, неначе жорна,
І зорі перемелює на сніг.
А десь хмільні й розморені, як завжди,
Майбутнє нам віщують в напівсні.
Ті блюдце крутять пальцями,
ті з “Правди”
Вичитують пророцтва голосні.
Я ваші мудрі хати обминаю
Та книги, що затерті до дірок,
Мені навіщо? Я віддавна знаю
Дорогу, котру витоптав пророк.
Він до лісництва ходить через луки,
Щоб коням на ніч кинути сінця.
Йому лошиця нюха чорні руки,
І грають жаром очі жеребця.
А він покличе голосом пропитим —
І, мов з-під снігу, з’явиться лоша.
Кобила вдарить кованим копитом —
Дитину годувати поспіша.
І хоч постава у старого п’яна,
Тверезо мовить коням чи мені:
— Попалять нафту — вернеться пошана
До вас, мої гніді та вороні.
Рости, мале! Зроблю тобі підкови
І шаблю для онука нагострю.
Ти, коню, ще послужиш козакові,
Іще зустрінеш у степу зорю…
У стайні запах кізяка та поту,
А в сіні дихає привільний степ.
І відчуття таке, немов достоту
Я повернувся у далекий неп.
Мете хурделиця — мов у долоні
Хтось кида перемелених зірок.
Я знаю: буде так. як хочуть коні,
Як нам п’яненький віщував пророк.
24.01.1974
Про вірш
Правозахисна та філософська лірика «Пророк»: гімн внутрішній волі, мужність політв'язня перед лицем радянського ГУЛАГу та віра у воскресіння України.
Історія
Поезія «Пророк» створена Миколою Руденком у драматичний період боротьби (1974 рік) — у підпіллі Гельсінського руху, у тюремних слідчих ізоляторах або в мордовських таборах суворого режиму.
Поет писав ці вірші в умовах постійних обшуків і карцерів, заучуючи рядки напам'ять або передаючи їх на волю крізь табірні кордони через мужню дружину Раїсу Руденко.
Форма
Струнка класична строфіка з виразним перехресним римуванням.
Поетична мова відзначається граничною точністю слова, відсутністю пишномовства та біблійною вагою кожного формулювання.
Як читати
У вірші «Пророк» ліричний герой стверджує суверенність власного духу: тіло можна ув'язнити, але душа, що пізнала істину свободи, залишається непідвладною тиранам.
Моральний стоїцизм поета ґрунтується на щоденній праці совісті та глибокому переконанні, що імперія брехні приречена на неминучий крах.
Твір промовляє до нас як заповіт лицаря духу, чий подвиг наблизив державну незалежність сучасної України.
Теми: микола руденко · внутрішня воля · табірна поезія · гельсінська група · стійкість духу · свобода і гідність