Рима
Микола Руденко
До рими байдуже мені —
Ні, не вона хвилює вічно.
Хвилює дух, що у вогні
Живе могутньо, вулканічне.
Він сам не відає, чому
Прийшов сюди. де стогнуть люди, —
Де у пекельному диму
Його на хрест пошлють Іуди.
Той пломінь щирий не шукай
В брошурі чи газетній гранці —
Знаходити його звикай
У сонячнім протуберанці.
Якщо пробився вільний дух
Розковано, могутньо, зримо,
То навіть вишуканий слух
Не стане вимагати рими.
Ні, не до віршів поспіша —
Вогню шукає молодь чиста…
Мовчи, коли мовчить душа.
А рима —
Справа особиста.
Про вірш
Правозахисна та філософська лірика «Рима»: гімн внутрішній волі, мужність політв'язня перед лицем радянського ГУЛАГу та віра у воскресіння України.
Історія
Поезія «Рима» створена Миколою Руденком у драматичний період боротьби (1970–1980-ті рік) — у підпіллі Гельсінського руху, у тюремних слідчих ізоляторах або в мордовських таборах суворого режиму.
Поет писав ці вірші в умовах постійних обшуків і карцерів, заучуючи рядки напам'ять або передаючи їх на волю крізь табірні кордони через мужню дружину Раїсу Руденко.
Форма
Струнка класична строфіка з виразним перехресним римуванням.
Поетична мова відзначається граничною точністю слова, відсутністю пишномовства та біблійною вагою кожного формулювання.
Як читати
У вірші «Рима» ліричний герой стверджує суверенність власного духу: тіло можна ув'язнити, але душа, що пізнала істину свободи, залишається непідвладною тиранам.
Моральний стоїцизм поета ґрунтується на щоденній праці совісті та глибокому переконанні, що імперія брехні приречена на неминучий крах.
Твір промовляє до нас як заповіт лицаря духу, чий подвиг наблизив державну незалежність сучасної України.
Теми: микола руденко · внутрішня воля · табірна поезія · гельсінська група · стійкість духу · свобода і гідність