Шлях до себе
Микола Руденко
Немає шляху отакого крутого
Ні в темному морі, ні в хмарному небі,
Як та безконечна терниста дорога,
По котрій я сам продираюсь до себе.
До себе не в хату — до себе у душу,
До власного “я”, до глибинної суті.
О, скільки я терну розчистити мушу,
Щоб знов повернутись на кола забуті…
Вернувся — й даремно. І знову, і знову
Пливи через викрути і чорториї —
Шукай у собі нерозвідане слово,
Яке тобі правду про тебе відкриє.
Я міг би не йти в ленінградські окопи,
Бо ще у дитинстві лишився без ока.
Я міг би, засвоївши мову Езопа,
Забути, як давить цензурна морока.
У славі й пошані я міг біля печі
На старості гріти скалічені кості.
Від власних онуків чекати малечі
І тільки уславлених кликати в гості.
Я міг би… Та все це неправда: не можу!
Ступивши за дріт, перед вибором стану:
Чи знову себе у собі переможу,
Чи втрачу до себе довіру і шану.
Отак воно завше було, як сьогодні.
Хтось прагне в мені відшукати хворобу.
Та сам я шукаю не істини модні —
Розшукую в хаосі власну особу.
Держава у цьому мені не завада:
Я ще в сорок першому вмер на кордоні.
Для мене найвища у Всесвіті влада —
Пелюстка троянди в жіночій долоні.
05.04.1978
Про вірш
Правозахисна та філософська лірика «Шлях до себе»: гімн внутрішній волі, мужність політв'язня перед лицем радянського ГУЛАГу та віра у воскресіння України.
Історія
Поезія «Шлях до себе» створена Миколою Руденком у драматичний період боротьби (1978 рік) — у підпіллі Гельсінського руху, у тюремних слідчих ізоляторах або в мордовських таборах суворого режиму.
Поет писав ці вірші в умовах постійних обшуків і карцерів, заучуючи рядки напам'ять або передаючи їх на волю крізь табірні кордони через мужню дружину Раїсу Руденко.
Форма
Струнка класична строфіка з виразним перехресним римуванням.
Поетична мова відзначається граничною точністю слова, відсутністю пишномовства та біблійною вагою кожного формулювання.
Як читати
У вірші «Шлях до себе» ліричний герой стверджує суверенність власного духу: тіло можна ув'язнити, але душа, що пізнала істину свободи, залишається непідвладною тиранам.
Моральний стоїцизм поета ґрунтується на щоденній праці совісті та глибокому переконанні, що імперія брехні приречена на неминучий крах.
Твір промовляє до нас як заповіт лицаря духу, чий подвиг наблизив державну незалежність сучасної України.
Теми: микола руденко · внутрішня воля · табірна поезія · гельсінська група · стійкість духу · свобода і гідність