Спомин про кам’яну бабу
Микола Руденко
Здається, недавно — та ціле життя
Пробігло, мов піна на хвилі.
Відтоді, як вбоге селянське дитя
Заснуло на скіфській могилі.
Дрімав вітерець між кущів полину,
Задумалась далеч бездонна.
На голову руку свою кам’яну
Поклала гранітна мадонна.
Немов до живої, до неї я звик.
В ній щось небуденне звучало.
У постаті сірій вбачав кочовик
Природи жіноче начало.
Чи тридцять віків, а чи більше отут
Він жив у поганськім законі.
На росяних схилах замочками пут
Бряжчали стриножені коні.
Мене чи то скіфа вітрів течія
Покликала щедрістю паші?
То скіф на могилі схилився чи я?
То коні поганські чи наші?
Однаково душі вела із пітьми
Розкована сонячна зваба.
І Всесвіт однаково бачили ми —
Те здатна засвідчити баба…
На бабині груди — то дощик, то град,
Роки — заметілі, без ліку…
І хто мені ворог, і хто мені брат
У цьому степу споконвіку?..
Кремезна істота портфеля трима,
Як щит мої предки тримали.
Ні баби уже, ні могили нема —
Є тільки бульдозерні рала.
Є хриплий матюк, та безрадісний сміх,
Та мозок, потьмарений хмелем…
Хай половець прийде, хай вернеться
скіф —
Аби не істота з портфелем!
31.08.1978
Про вірш
Правозахисна та філософська лірика «Спомин про кам’яну бабу»: гімн внутрішній волі, мужність політв'язня перед лицем радянського ГУЛАГу та віра у воскресіння України.
Історія
Поезія «Спомин про кам’яну бабу» створена Миколою Руденком у драматичний період боротьби (1978 рік) — у підпіллі Гельсінського руху, у тюремних слідчих ізоляторах або в мордовських таборах суворого режиму.
Поет писав ці вірші в умовах постійних обшуків і карцерів, заучуючи рядки напам'ять або передаючи їх на волю крізь табірні кордони через мужню дружину Раїсу Руденко.
Форма
Струнка класична строфіка з виразним перехресним римуванням.
Поетична мова відзначається граничною точністю слова, відсутністю пишномовства та біблійною вагою кожного формулювання.
Як читати
У вірші «Спомин про кам’яну бабу» ліричний герой стверджує суверенність власного духу: тіло можна ув'язнити, але душа, що пізнала істину свободи, залишається непідвладною тиранам.
Моральний стоїцизм поета ґрунтується на щоденній праці совісті та глибокому переконанні, що імперія брехні приречена на неминучий крах.
Твір промовляє до нас як заповіт лицаря духу, чий подвиг наблизив державну незалежність сучасної України.
Теми: микола руденко · внутрішня воля · табірна поезія · гельсінська група · стійкість духу · свобода і гідність