Стара кінохроніка
Микола Руденко
На мить сповзли з екрана реалії ракетні.
Дивлюсь — очам не вірю, мов справді бачу
сон:
Майнули білі коні — тачанки кулеметні,
На вороних за ними рушає ескадрон.
На мавзолеї Сталін. У нього давня звичка:
Простий кашкет, шинеля…
Мовляв, одна сім’я.
В шерензі вісімнадцять у білих рукавичках.
Догадуюсь потроху, що то між ними я!
Чи вам відомо, скільки зусиль та замороки,
Щоб раптом із шеренги не виніс вороний?..
Це ж ледь не півстоліття! Це ж довоєнні
роки
Неначе з того світу дивлюсь на світ земний.
Були ті ж самі шаблі у козаків на Січі.
Ті ж самі коні й сідла. Ті самі стремена…
Я, мабуть, народився не раз або й не двічі,
Якщо й космічне диво мене не обмина.
Коли живеш на хвилі —
Час від подій розпухне.
Його вдяга, мов свиту,
Діяльний чоловік.
Живуть собі міщани:
Їдальня, ванна, кухня.
У мене — сотні років.
У них — кротячий вік.
А пізнання триває: в тюремну веремію
Хтось заверстав бездарно
Мого життя політ.
Згасили телевізор — і я не розумію:
Як той кіннотник юний
Попав сюди за дріт?..
Довкола мене люди, що йдуть по гострій грані,
А спогади почнуться — романи з них пиши.
Кажу молодшим зекам: то ж сам я на екрані.
Сміються хитрувато: авжеж! Бреши, бреши.
26.04.1981
Про вірш
Правозахисна та філософська лірика «Стара кінохроніка»: гімн внутрішній волі, мужність політв'язня перед лицем радянського ГУЛАГу та віра у воскресіння України.
Історія
Поезія «Стара кінохроніка» створена Миколою Руденком у драматичний період боротьби (1981 рік) — у підпіллі Гельсінського руху, у тюремних слідчих ізоляторах або в мордовських таборах суворого режиму.
Поет писав ці вірші в умовах постійних обшуків і карцерів, заучуючи рядки напам'ять або передаючи їх на волю крізь табірні кордони через мужню дружину Раїсу Руденко.
Форма
Струнка класична строфіка з виразним перехресним римуванням.
Поетична мова відзначається граничною точністю слова, відсутністю пишномовства та біблійною вагою кожного формулювання.
Як читати
У вірші «Стара кінохроніка» ліричний герой стверджує суверенність власного духу: тіло можна ув'язнити, але душа, що пізнала істину свободи, залишається непідвладною тиранам.
Моральний стоїцизм поета ґрунтується на щоденній праці совісті та глибокому переконанні, що імперія брехні приречена на неминучий крах.
Твір промовляє до нас як заповіт лицаря духу, чий подвиг наблизив державну незалежність сучасної України.
Теми: микола руденко · внутрішня воля · табірна поезія · гельсінська група · стійкість духу · свобода і гідність