Тасманськнй король

Останнього тасманця було знищено на початку XIX ст.
Історична довідка

Я — один. Я — останній. То значить —
король.
Є Тасманове море й тасманська земля.
А земля мусить мати свого короля, —
Так сказав мені той, хто давав оцю роль.

Кожен трон на кістках. Та не ради відзнак
Я споруджую трон із людських черепів.
А заради того, що народ мій терпів:
Ті людські черепи я відбив у собак.

У собак, у дерев… Ти заглянь у сади —
Кожна яблуня кров’ю підживлена там.
Нас вбивали для добрив. Здавалось катам:
З тіл людських виростають солодкі плоди.

Більше добрив немає.
Збираю кістки і споруджую з них піраміду страшну.
Скоро я за найвищі дерева сягну.
Я — король, підо мною — мої земляки.

І куди не погляну — маєтки чужі.
Рідні душі — це тільки прудкі кенгуру.
В них живуть мої предки. А сам, як помру, —
Оживу серед них на зеленій межі.

Ген чужинці пливуть до моєї землі,
Щоб орати поля, закладати сади.
Є в них мито — ковток вогняної води:
Адже в них у пошані старі королі.

Я для них божевільний. Та це не нове.
Піраміда моя все росте і росте.
Я тримаю у серці пророцтво святе:
Ця споруда імперію переживе.

Хоч загинув народ, та повір’я старе
Залишилось мені від батьків та дідів:
Хто чекає із трупів солодких плодів,
Той нічого, крім трупів, і сам не збере.

Про вірш

Правозахисна та філософська лірика «Тасманськнй король»: гімн внутрішній волі, мужність політв'язня перед лицем радянського ГУЛАГу та віра у воскресіння України.

Історія

Поезія «Тасманськнй король» створена Миколою Руденком у драматичний період боротьби (1970–1980-ті рік) — у підпіллі Гельсінського руху, у тюремних слідчих ізоляторах або в мордовських таборах суворого режиму.

Поет писав ці вірші в умовах постійних обшуків і карцерів, заучуючи рядки напам'ять або передаючи їх на волю крізь табірні кордони через мужню дружину Раїсу Руденко.

Форма

Струнка класична строфіка з виразним перехресним римуванням.

Поетична мова відзначається граничною точністю слова, відсутністю пишномовства та біблійною вагою кожного формулювання.

Як читати

У вірші «Тасманськнй король» ліричний герой стверджує суверенність власного духу: тіло можна ув'язнити, але душа, що пізнала істину свободи, залишається непідвладною тиранам.

Моральний стоїцизм поета ґрунтується на щоденній праці совісті та глибокому переконанні, що імперія брехні приречена на неминучий крах.

Твір промовляє до нас як заповіт лицаря духу, чий подвиг наблизив державну незалежність сучасної України.

Теми: микола руденко · внутрішня воля · табірна поезія · гельсінська група · стійкість духу · свобода і гідність

Усі поети