Туга

Микола Руденко

Оглянуся в години гожі:
Дерева є, і трави є.
І гори на Карпати схожі —
Усе таке, та не моє.

А чом це так — я й сам не знаю.
Вже скоро зацвітуть сади
І верби (мов з мойого краю
Вдовиці забрели сюди)
В Катуні зачерпнуть води.

Ось хвиля гілочку відпружить,
Замерехтить блакитна тінь…
Чому ж так гірко серце тужить
І душу кличе вдалечінь?

Що звабного є в тій країні,
Де мертвим плесом ліг Дніпро,
Де бродять запорожців тіні,—
Яке ти бачиш там добро?..

Я прагну там пізнати знову
Суть незрадливу, суть людську;
Із вуст почути рідне слово —
І десь померти в холодку.

Та чи збагну, що на Вкраїні
Уже доводиться в містах
Шукати, ніби голку в сіні,
Дідівське слово на вустах?

Ми ж ниньки мудрі — ми природу
Від кривди берегти вчимо,
А душу цілого народу
Невже покривдити дамо?

Хіба це менше, ніж пташина
Або якесь там деревце?..
То дух людський, його вершина,
Його снага,
Його лице…

Гай-гай! Сидіти й мудрувати
Посеред гір на чужині —
Не те, що вдома душу рвати
Об терни дикі, навісні.

І все ж…
Хіба ж ми троглодити?
Ми добре знаємо уже,
Що тужиться земля родити
Своє, природне —
Не чуже.

Земля — вона життя основа.
Тож, братку, як не поверни,
Це їй належить наша мова,
Бо ми й самі —
Її сини..

Супроти Божого закону
Ні образ, ані стать, ні масть
Вона в своє не візьме лоно —
Задушить,
Вижити не дасть.

Тим часом тут…
Яке бездоння
На тебе визирне з віків,
Коли почуєш: ненька доню
Гидких навчає матюків.

Така тут ласка —
Це не скруха.
Мо’ й не повірите мені.
А в мене вже відсохли вуха
Від слів лихих на чужині.

Понад Дніпром отого хисту
Ви не побачите ніде.
О мово рідна, мово чиста!
Невже й тебе ця ласка жде?..

Дрижать берізки у відлунні.
Ревуть вітри, гудуть мости.
Молюсь на березі Катуні:
О Господи! Не допусти.

15.02.1986, Сибір

Про вірш

Правозахисна та філософська лірика «Туга»: гімн внутрішній волі, мужність політв'язня перед лицем радянського ГУЛАГу та віра у воскресіння України.

Історія

Поезія «Туга» створена Миколою Руденком у драматичний період боротьби (1986 рік) — у підпіллі Гельсінського руху, у тюремних слідчих ізоляторах або в мордовських таборах суворого режиму.

Поет писав ці вірші в умовах постійних обшуків і карцерів, заучуючи рядки напам'ять або передаючи їх на волю крізь табірні кордони через мужню дружину Раїсу Руденко.

Форма

Розлогий тристопний або чотиристопний анапест (амфібрахій), сповнений ораторської наснаги та епічного дихання.

Поетична мова відзначається граничною точністю слова, відсутністю пишномовства та біблійною вагою кожного формулювання.

Як читати

У вірші «Туга» ліричний герой стверджує суверенність власного духу: тіло можна ув'язнити, але душа, що пізнала істину свободи, залишається непідвладною тиранам.

Моральний стоїцизм поета ґрунтується на щоденній праці совісті та глибокому переконанні, що імперія брехні приречена на неминучий крах.

Твір промовляє до нас як заповіт лицаря духу, чий подвиг наблизив державну незалежність сучасної України.

Теми: микола руденко · внутрішня воля · табірна поезія · гельсінська група · стійкість духу · свобода і гідність

Усі поети