Туман, туман…
Микола Руденко
Туман, туман… Як бинт до гнійних ран.
Чи сонце вигляне хоча б у травні?..
Коли на вишки падає туман,
Ми з вільним світом майже рівноправні.
Що розпогодиться — нема приміт
В газетній сліпо зверстаній колонці.
А де він є сьогодні — вільний світ?
Мо’, на Юпітері або на Сонці.
Всміхаєтесь? Якщо немає крил,
То й ангел навіть — лиш мураш, не птиця.
Живі світи не на один копил —
Вони є там, де вам і не присниться.
Земне життя — то є одна із форм.
Жорстока форма. О, яка жорстока!
Краса, що припадає нам до ока —
Це, виявляється, для когось корм.
Давно земля мене оцим пече —
Тут лиха і кривавих справ без ліку…
Сідає голуб на моє плече —
Бо добре знає: віджену шуліку.
18.04.1981
Про вірш
Правозахисна та філософська лірика «Туман, туман…»: гімн внутрішній волі, мужність політв'язня перед лицем радянського ГУЛАГу та віра у воскресіння України.
Історія
Поезія «Туман, туман…» створена Миколою Руденком у драматичний період боротьби (1981 рік) — у підпіллі Гельсінського руху, у тюремних слідчих ізоляторах або в мордовських таборах суворого режиму.
Поет писав ці вірші в умовах постійних обшуків і карцерів, заучуючи рядки напам'ять або передаючи їх на волю крізь табірні кордони через мужню дружину Раїсу Руденко.
Форма
Струнка класична строфіка з виразним перехресним римуванням.
Поетична мова відзначається граничною точністю слова, відсутністю пишномовства та біблійною вагою кожного формулювання.
Як читати
У вірші «Туман, туман…» ліричний герой стверджує суверенність власного духу: тіло можна ув'язнити, але душа, що пізнала істину свободи, залишається непідвладною тиранам.
Моральний стоїцизм поета ґрунтується на щоденній праці совісті та глибокому переконанні, що імперія брехні приречена на неминучий крах.
Твір промовляє до нас як заповіт лицаря духу, чий подвиг наблизив державну незалежність сучасної України.
Теми: микола руденко · внутрішня воля · табірна поезія · гельсінська група · стійкість духу · свобода і гідність