Уранці під колючкою
Микола Руденко
А може, це не так уже й важливо,
Щоб завжди був відкритий небосхил
І вільні перевали, вільні зливи,
І в небі шелестіння вільних крил;
Щоб модний галстук і костюм по зросту,
І шлягер на малинових вустах;
Щоб слово “воля” означало просто
Можливість мандрувати по світах…
Нехай колючий дріт — чи в цьому
справа?
Аби лиш клаптик теплої землі,
Де хоч одна, зате така яскрава
Кульбабина голівка на стеблі.
І жук повзе, і ґедзь припав до шкіри,
І босі ноги відчувають твердь,
Що є твоя, бо виростає з віри:
Її у тебе відбере лиш смерть.
Маленький клаптик — виміряні метри,
Неначе для могили. Та з-під ніг
Тебе покличе голосом Деметри
Той дух, що ти лиш тут відчути зміг.
З тим духом вас повік не розпаруєш —
Запали в груди висі голубі.
Тепер не ти вже по світах мандруєш —
Вони, світи, мандрують у тобі.
Ось Парфенон майнув, ось Ніагара.
Гримить Чікаго, проплива Париж…
Відтак це все поглине синя хмара —
І ти вже словом знайденим гориш.
Ти впізнаєш його безпомилково —
Це саме те, якого ти хотів…
Тепер ти тільки Слово, Вільне Слово
Для нього ані вишок, ні дротів.
Не заздрю метрові, що в кабінеті
Над перекресленим рядком дрижить:
Хто вільний, той живе не на планеті —
Планета в ньому починає жить.
27.05.1981
Про вірш
Правозахисна та філософська лірика «Уранці під колючкою»: гімн внутрішній волі, мужність політв'язня перед лицем радянського ГУЛАГу та віра у воскресіння України.
Історія
Поезія «Уранці під колючкою» створена Миколою Руденком у драматичний період боротьби (1981 рік) — у підпіллі Гельсінського руху, у тюремних слідчих ізоляторах або в мордовських таборах суворого режиму.
Поет писав ці вірші в умовах постійних обшуків і карцерів, заучуючи рядки напам'ять або передаючи їх на волю крізь табірні кордони через мужню дружину Раїсу Руденко.
Форма
Розлогий тристопний або чотиристопний анапест (амфібрахій), сповнений ораторської наснаги та епічного дихання.
Поетична мова відзначається граничною точністю слова, відсутністю пишномовства та біблійною вагою кожного формулювання.
Як читати
У вірші «Уранці під колючкою» ліричний герой стверджує суверенність власного духу: тіло можна ув'язнити, але душа, що пізнала істину свободи, залишається непідвладною тиранам.
Моральний стоїцизм поета ґрунтується на щоденній праці совісті та глибокому переконанні, що імперія брехні приречена на неминучий крах.
Твір промовляє до нас як заповіт лицаря духу, чий подвиг наблизив державну незалежність сучасної України.
Теми: микола руденко · внутрішня воля · табірна поезія · гельсінська група · стійкість духу · свобода і гідність