В Донецьку

Микола Руденко

Для чого? Можливо, заради прощання
Мене повернула година остання
На землю, з якої для рим і думок
Життя мого витік нерівний струмок.

І що це за фокуси, що це за жарти?
Я звідси на крила здіймався без варти —
Шахтарська дитина, палкий піонер.
Чому ж мені руки за спину тепер?..

Крізь грати, крізь мури виходжу на волю.
Рушаю додому по рідному полю —
Туди, де вітрець павутину снує.
Додому — в далеке дитинство моє.

Біжу, поспішаючи несамовито,
На тік, де гарманять під хатою жито.
Де кінь, що недавно заорював лан,
Тягає по колу ребристий гарман.

Матуся лякається:
—Звідки ти, синку?.. —
В кутку помічаю шахтарську бензинку.
Це батькова — він у могилі лежить,
А нам по–селянському випало жить.

Тут пахне домівкою — потом і гноєм,
Та зіллям із лугу, та щедрим надоєм.
А волики наші — рудий, половий —
Мене зустрічають: господар живий!

Усе тут надійне, усе — як годиться:
І збіжжя в коморі, і в відрах водиця.
Молотникам стане ураз веселіш,
Коли на тринозі поспіє куліш.

Мов скіф після бою, в щасливій утомі
Під небом нічним на духмяній соломі
Лежу і дивлюсь на далеку зорю,
І щось їй своє, потайне говорю.

Душа моя стиха співає і плаче:
Єднання із Всесвітом —
перше, дитяче…
Нараз прокидаюсь — дитинства нема:
Хропе та викашлює смуток тюрма.

01.05.1977

Про вірш

Правозахисна та філософська лірика «В Донецьку»: гімн внутрішній волі, мужність політв'язня перед лицем радянського ГУЛАГу та віра у воскресіння України.

Історія

Поезія «В Донецьку» створена Миколою Руденком у драматичний період боротьби (1977 рік) — у підпіллі Гельсінського руху, у тюремних слідчих ізоляторах або в мордовських таборах суворого режиму.

Поет писав ці вірші в умовах постійних обшуків і карцерів, заучуючи рядки напам'ять або передаючи їх на волю крізь табірні кордони через мужню дружину Раїсу Руденко.

Форма

Струнка класична строфіка з виразним перехресним римуванням.

Поетична мова відзначається граничною точністю слова, відсутністю пишномовства та біблійною вагою кожного формулювання.

Як читати

У вірші «В Донецьку» ліричний герой стверджує суверенність власного духу: тіло можна ув'язнити, але душа, що пізнала істину свободи, залишається непідвладною тиранам.

Моральний стоїцизм поета ґрунтується на щоденній праці совісті та глибокому переконанні, що імперія брехні приречена на неминучий крах.

Твір промовляє до нас як заповіт лицаря духу, чий подвиг наблизив державну незалежність сучасної України.

Теми: микола руденко · внутрішня воля · табірна поезія · гельсінська група · стійкість духу · свобода і гідність

Усі поети