В мені блукають дивні струми…
Микола Руденко
В мені блукають дивні струми,
І вічність блискавкою б’є
У серце збуджене моє,
І палять мозок болі–думи.
Чиї вони і де блукали, —
Мої чи, може, не мої?
Які захмарні перевали
Взяли невидимі рої?
Кого за проповідь крамоли
Жбурнули в булькання смоли?
У кого мозок розкололи,
До божевілля довели?..
Ненавиджу оту нормальність,
Яка породжує ханжу.
Єдину визнаю реальність —
Уміння розпізнати лжу.
І прямо йти, і так тримати,
Як Бульба заповів синам.
Нехай дотепні дипломати
Спектаклі ставлять брехунам.
Горять в душі заграви дальні,
І голос пращурів не вмер.
Коли б усі були нормальні,
Ми б повернулись до печер.
1963
Про вірш
Космічно-філософська медитація «В мені блукають дивні струми…»: осягнення сонячної енергії як основи земного життя, єдність людини з Божественним Розумом Усесвіту.
Історія
Твір «В мені блукають дивні струми…» входить до філософського циклу поезій Миколи Руденка (1963 рік), де автор поетично втілював свої оригінальні ідеї про енергію прогресу та зв'язок людського духу з космічними законами.
Після виходу з лав КПРС і переходу на позиції християнського персоналізму Руденко присвятив значну частину творчості викриттю мертвого марксистського матеріалізму.
Форма
Струнка класична строфіка з виразним перехресним римуванням.
Поетична мова відзначається граничною точністю слова, відсутністю пишномовства та біблійною вагою кожного формулювання.
Як читати
Сонце у творі постає не просто небесним світилом, а живим животворним джерелом духовної благодаті, що живить земну флору, фауну та саму людську душу.
Поет застерігає людство від техніцистського самознищення («атомного божевілля») та закликає до життя за законами моральної гармонії з природою.
Поезія випромінює глибокий оптимізм: дух, що живиться сонячною правдою, неможливо скувати жодними кайданами чи табірними колючими дротами.
Теми: космічна філософія · сонячна енергія · прозріння · божественний розум · людина і всесвіт · моральний закон