Від тебе, дитинство,— від тебе здаля
Приймаю свідоцтва хлоп’ячого сприту:
Як вабить напечена сонцем земля
Оголену ногу, що ціпками вкрита!
Є щось недитяче в дитячій ході —
Таке, що під старість до сліз навертає.
Можливо, це ж ми пізнаємо тоді,
Як рідна планета до ніг приростає.
І, може, тоді ми сягаєм основ,
Котрі в незрадливій душі намісила
Вона, що вбива і народжує знов, —
Земного ядра нерозгадана сила.
15.ХІ.86
Правозахисна та філософська лірика «Від тебе, дитинство…»: гімн внутрішній волі, мужність політв'язня перед лицем радянського ГУЛАГу та віра у воскресіння України.
Поезія «Від тебе, дитинство…» створена Миколою Руденком у драматичний період боротьби (1970–1980-ті рік) — у підпіллі Гельсінського руху, у тюремних слідчих ізоляторах або в мордовських таборах суворого режиму.
Поет писав ці вірші в умовах постійних обшуків і карцерів, заучуючи рядки напам'ять або передаючи їх на волю крізь табірні кордони через мужню дружину Раїсу Руденко.
Розлогий тристопний або чотиристопний анапест (амфібрахій), сповнений ораторської наснаги та епічного дихання.
Поетична мова відзначається граничною точністю слова, відсутністю пишномовства та біблійною вагою кожного формулювання.
У вірші «Від тебе, дитинство…» ліричний герой стверджує суверенність власного духу: тіло можна ув'язнити, але душа, що пізнала істину свободи, залишається непідвладною тиранам.
Моральний стоїцизм поета ґрунтується на щоденній праці совісті та глибокому переконанні, що імперія брехні приречена на неминучий крах.
Твір промовляє до нас як заповіт лицаря духу, чий подвиг наблизив державну незалежність сучасної України.
Теми: микола руденко · внутрішня воля · табірна поезія · гельсінська група · стійкість духу · свобода і гідність