Вік доживаю
Микола Руденко
Вік доживаю, а не знаю, хто
Є та істота, що в мені гніздиться,
Й кому належить диво–долото,
Що “я” й “не я” різнить,
Як те й годиться.
Земні роки несуть добро і зло.
Коли ж десятиліття проминаю —
Неначе не зі мною те було.
А з ким?..
Даруй, читальнику,— не знаю.
Дивлюсь у себе, мов у шурф старий,
Куди за НЕПу ще жбурляв каміння:
Хто ти єси, добродію? Відкрий,
Якщо настало саморозуміння.
А в шурфі щось ворушиться страшне:
“Я” чи “не я” — хто відає достоту?
Світила перемелюють мене —
І я їм дякую за цю роботу.
Ось та, котра стирчить неначе вісь
Посеред неба у Великім Возі,—
Схились до мене, зоре, озовись:
Хто ти, хто я, де край тяжкій дорозі?
Мовчить зоря. І я, старий, мовчу,
Свого життя дочитуючи повість.
Немов клинописну абетку вчу:
Куди не глянеш —
Всюди загадковість.
Зненацька голос Вічності:
— Зумій
В собі вмістить знання єдино повне:
Ні, світ не ділиться на “мій — не мій” —
То лиш відносне і завжди умовне.
Усе твоє — насправді не твоє,
Хоч у тобі щось власності жадає.
Тебе немає — тільки Всесвіт є:
Це він питає, мучиться, страждає.
09.02.1986, Сибір
Про вірш
Правозахисна та філософська лірика «Вік доживаю»: гімн внутрішній волі, мужність політв'язня перед лицем радянського ГУЛАГу та віра у воскресіння України.
Історія
Поезія «Вік доживаю» створена Миколою Руденком у драматичний період боротьби (1986 рік) — у підпіллі Гельсінського руху, у тюремних слідчих ізоляторах або в мордовських таборах суворого режиму.
Поет писав ці вірші в умовах постійних обшуків і карцерів, заучуючи рядки напам'ять або передаючи їх на волю крізь табірні кордони через мужню дружину Раїсу Руденко.
Форма
Розлогий тристопний або чотиристопний анапест (амфібрахій), сповнений ораторської наснаги та епічного дихання.
Поетична мова відзначається граничною точністю слова, відсутністю пишномовства та біблійною вагою кожного формулювання.
Як читати
У вірші «Вік доживаю» ліричний герой стверджує суверенність власного духу: тіло можна ув'язнити, але душа, що пізнала істину свободи, залишається непідвладною тиранам.
Моральний стоїцизм поета ґрунтується на щоденній праці совісті та глибокому переконанні, що імперія брехні приречена на неминучий крах.
Твір промовляє до нас як заповіт лицаря духу, чий подвиг наблизив державну незалежність сучасної України.
Теми: микола руденко · внутрішня воля · табірна поезія · гельсінська група · стійкість духу · свобода і гідність