Визнання
Микола Руденко
Довго я виходив із війни,
Пробивав духовне скам’яніння.
Вірші давніх літ…
А де ж вони?
Бракувало щирості й уміння.
Щирості?.. Напевне це не так.
Це мені, сказати б не по чину:
Я на хитрування не мастак —
Треба іншу бачити причину.
Відшуміли сили молоді,
Інші обживаються причали.
Я поетом став лише тоді,
Коли всі великі вже кінчали.
Рву дрібне, шукаю головне.
Час, як Бог, підвівши брови грізно,
Втисячне запитує мене:
— Чи тобі, поете, не запізно?..
Розум певну слушність відзнача.
Ну а серце, що до правди ласе,
Богові відрубує з плеча:
— Сам ти в цьому винен, сивий Часе.
Що було б, якби твоя рука
Ще в окопах десь розворушила
Ту чутливість скрипки і смичка,
Що тепер прийшла в старечі жили?..
Де вже скрипку винести з атак!
То була б для мене люта кара.
Скрипку нам нагадував черпак
У руках старого кошовара…
Скільки я чинив тяжких дурниць —
Те лише сьогодні розумію.
Але навіть перед Часом ниць
Падати не вмів і не зумію.
І тому щодня пишу, пишу.
Щоб відшкодувати давні втрати.
А якщо на старість согрішу —
Що ж, тоді вже можете й карати.
Про вірш
Правозахисна та філософська лірика «Визнання»: гімн внутрішній волі, мужність політв'язня перед лицем радянського ГУЛАГу та віра у воскресіння України.
Історія
Поезія «Визнання» створена Миколою Руденком у драматичний період боротьби (1970–1980-ті рік) — у підпіллі Гельсінського руху, у тюремних слідчих ізоляторах або в мордовських таборах суворого режиму.
Поет писав ці вірші в умовах постійних обшуків і карцерів, заучуючи рядки напам'ять або передаючи їх на волю крізь табірні кордони через мужню дружину Раїсу Руденко.
Форма
Струнка класична строфіка з виразним перехресним римуванням.
Поетична мова відзначається граничною точністю слова, відсутністю пишномовства та біблійною вагою кожного формулювання.
Як читати
У вірші «Визнання» ліричний герой стверджує суверенність власного духу: тіло можна ув'язнити, але душа, що пізнала істину свободи, залишається непідвладною тиранам.
Моральний стоїцизм поета ґрунтується на щоденній праці совісті та глибокому переконанні, що імперія брехні приречена на неминучий крах.
Твір промовляє до нас як заповіт лицаря духу, чий подвиг наблизив державну незалежність сучасної України.
Теми: микола руденко · внутрішня воля · табірна поезія · гельсінська група · стійкість духу · свобода і гідність