Я розгубив категоричність…
Микола Руденко
Я розгубив категоричність,
Я поміркованість несу:
Приймаю місяця ліричність —
Відбитих променів ясу.
Хай не своє, нехай відбите,
Жовтаве, а не голубе…
Та глянь, яке він платить мито
За право бачити тебе!
Крізь листя кидає червонці,
І не прості, а золоті.
Таких ти не побачиш в сонці,
Бо вдень вони уже не ті.
Він душі миром сповиває,
Ріднить у трепеті ночей.
І “лапки гусячі” сховає
Навколо дорогих очей.
Впадуть умовності останні,
Відчують руки плоть земну,
І у великому єднанні
Дві тіні зіллються в одну.
І хоч нічого тут нового
Не бачить місяць поміж трав,
Та сам він створений для того,
На чому завжди світ стояв.
1969
Про вірш
Правозахисна та філософська лірика «Я розгубив категоричність…»: гімн внутрішній волі, мужність політв'язня перед лицем радянського ГУЛАГу та віра у воскресіння України.
Історія
Поезія «Я розгубив категоричність…» створена Миколою Руденком у драматичний період боротьби (1969 рік) — у підпіллі Гельсінського руху, у тюремних слідчих ізоляторах або в мордовських таборах суворого режиму.
Поет писав ці вірші в умовах постійних обшуків і карцерів, заучуючи рядки напам'ять або передаючи їх на волю крізь табірні кордони через мужню дружину Раїсу Руденко.
Форма
Струнка класична строфіка з виразним перехресним римуванням.
Поетична мова відзначається граничною точністю слова, відсутністю пишномовства та біблійною вагою кожного формулювання.
Як читати
У вірші «Я розгубив категоричність…» ліричний герой стверджує суверенність власного духу: тіло можна ув'язнити, але душа, що пізнала істину свободи, залишається непідвладною тиранам.
Моральний стоїцизм поета ґрунтується на щоденній праці совісті та глибокому переконанні, що імперія брехні приречена на неминучий крах.
Твір промовляє до нас як заповіт лицаря духу, чий подвиг наблизив державну незалежність сучасної України.
Теми: микола руденко · внутрішня воля · табірна поезія · гельсінська група · стійкість духу · свобода і гідність