Я так не вмію сумувати…
Микола Руденко
Я так не вмію сумувати,
Плекати біль в душі своїй,
Щоб стрічним не подарувати
Усмішки з-під припухлих вій.
Вони живуть, вони щоднини
Свої серця кудись несуть,
Хоч ані світу, ні людини
Їм справжня невідома суть.
Ні певності в душі, ні віри:
Старе розвіялось, нове —
Це тільки будні вбогі, сірі,
Утопій дзеркало криве.
Як випадкові подорожні,
Йдемо по батьківських полях
І вторимо слова порожні,
Не вірячи у власний шлях.
Тому себе щодня караю,
І крається душа моя:
До лихоліть свойого краю
Хіба ж не був причетним я?
Що ж, можна попросити знижку:
Довгенько в правді воскресав,
Тому про вас правдиву книжку
Я, люди, ще не написав.
А написав би — що ж із того?
Пацюк хіба що прочита…
Ми позбулись чуття святого:
Для нас життя — це гра пуста.
Ми живемо, аби прожити.
А хто прийняв цю вбогу суть,
Для того вже не вродить жито
І сонце не осяє путь.
Та я люблю вас, люди, люди!
З надією в ранковий час
Вдивляюся в обличчя й груди
І вірю, і молюсь на вас.
Про вірш
Правозахисна та філософська лірика «Я так не вмію сумувати…»: гімн внутрішній волі, мужність політв'язня перед лицем радянського ГУЛАГу та віра у воскресіння України.
Історія
Поезія «Я так не вмію сумувати…» створена Миколою Руденком у драматичний період боротьби (1970–1980-ті рік) — у підпіллі Гельсінського руху, у тюремних слідчих ізоляторах або в мордовських таборах суворого режиму.
Поет писав ці вірші в умовах постійних обшуків і карцерів, заучуючи рядки напам'ять або передаючи їх на волю крізь табірні кордони через мужню дружину Раїсу Руденко.
Форма
Струнка класична строфіка з виразним перехресним римуванням.
Поетична мова відзначається граничною точністю слова, відсутністю пишномовства та біблійною вагою кожного формулювання.
Як читати
У вірші «Я так не вмію сумувати…» ліричний герой стверджує суверенність власного духу: тіло можна ув'язнити, але душа, що пізнала істину свободи, залишається непідвладною тиранам.
Моральний стоїцизм поета ґрунтується на щоденній праці совісті та глибокому переконанні, що імперія брехні приречена на неминучий крах.
Твір промовляє до нас як заповіт лицаря духу, чий подвиг наблизив державну незалежність сучасної України.
Теми: микола руденко · внутрішня воля · табірна поезія · гельсінська група · стійкість духу · свобода і гідність