Як стати поетом
1
Сьогодні всі уміють римувати —
Це нині не найважче ремесло.
Та є рядки, неначе груди з вати,—
Не сіялось у них і не росло.
Але поет…
Ні, рими бездоганні
Його іще не творять, друже мій:
Як сіль у світовому океані,
В Природі розчинитися зумій.
Коли у серці здужаєш вмістити
Жагу світил і спрагу солов’я
І кожен нерв зумієш приростити
До рідних нив,—
ти скажеш: я — не я.
Не я…
Не хтось…
Можливо, тільки хмарка,
Що понад лісом вранці проплива.
Чи та ворона, що над полем карка.
Чи клен…
Чи річка…
Чи земля жива.
Тебе нема і не було ніколи —
Був світ…
А ти до нього завітав
Краплиною, щоб оросити поле,
Малим струмком, щоб виповнити став.
Однаково, яку дадуть роботу:
Крутить скрипуче колесо млина,
Орати до дванадцятого поту
Чи то гарчати псом біля вікна.
Між небом і землею розіп’ятий,
Ти не себе кохай, а землю цю,
Де стільки кривди й зла,
де кожен п’ятий
Приречений померти від свинцю.
Кров виплачеш — хай сльози стануть
кров’ю,
Гілками хай стають твої кістки.
Хай те, що називається любов’ю,
Твердіє, мов земні материки.
2
Вмирай, вставай і починай спочатку
Вдихати душу в глину нетривку —
Аби на призьбі гралося дівчатко
І ґелґотіли гуси па ставку.
Аби у лузі зацвіла калина
І на подушку падала коса,
І знову мати народила сина.
А він — це ти…
А ти — земна роса…
Є світ. Є зорі. Є жага велика
Себе побачити живим мазком
На полотні, де атомність безлика
Стікає материнським молоком.
Якщо ти полюбив оту потребу,
Тоді нема для тебе таємниць —
Ітимеш світом. рівний сонцю й небу,
Ні перед ким не падаючи ниць.
Вмістивши в грудях видиме й незриме,
Ти соком зір напоєний міцним,
Забудь про ямби, про сонети й рими.
А просто Словом стань…
І тільки Ним!
Тоді ти враз навчишся римувати,
Так просто й легко, як цвіте земля,
Як вміє, граючись, щаслива мати
В коханні зачинати немовля.
І стане вірш підковою і горном,
І воском, і гартованим мечем.
Для милої — цілунком неповторним,
Для материнських рук — твердим
плечем.
09.02.1974