За вишкою, що на каплицю схожа…
Микола Руденко
За вишкою, що на каплицю схожа,
Вечірнє сонце стомлено сідає.
Палає небо —
наче думка Божа
Поза паркан колючий заглядає.
Дротину позолочує іржаву
Туман прозорий —
лісова полуда.
Душа моя вдивляється в заграву
І жде на чудо,
Котрого не буде.
Далека Конча не поверне весни,
Що відпливли з дніпровською водою.
Кохання храм у серці не воскресне,
А грішниця не зробиться святою.
Моїх чуттів розвіяна руїна
Нагадує в пісках померлу річку.
Та є ще Бог…
І є ще Україна…
Для них я збережу у грудях свічку.
26.02.1979
Про вірш
Правозахисна та філософська лірика «За вишкою, що на каплицю схожа…»: гімн внутрішній волі, мужність політв'язня перед лицем радянського ГУЛАГу та віра у воскресіння України.
Історія
Поезія «За вишкою, що на каплицю схожа…» створена Миколою Руденком у драматичний період боротьби (1979 рік) — у підпіллі Гельсінського руху, у тюремних слідчих ізоляторах або в мордовських таборах суворого режиму.
Поет писав ці вірші в умовах постійних обшуків і карцерів, заучуючи рядки напам'ять або передаючи їх на волю крізь табірні кордони через мужню дружину Раїсу Руденко.
Форма
Струнка класична строфіка з виразним перехресним римуванням.
Поетична мова відзначається граничною точністю слова, відсутністю пишномовства та біблійною вагою кожного формулювання.
Як читати
У вірші «За вишкою, що на каплицю схожа…» ліричний герой стверджує суверенність власного духу: тіло можна ув'язнити, але душа, що пізнала істину свободи, залишається непідвладною тиранам.
Моральний стоїцизм поета ґрунтується на щоденній праці совісті та глибокому переконанні, що імперія брехні приречена на неминучий крах.
Твір промовляє до нас як заповіт лицаря духу, чий подвиг наблизив державну незалежність сучасної України.
Теми: микола руденко · внутрішня воля · табірна поезія · гельсінська група · стійкість духу · свобода і гідність