Завали

Микола Руденко

Дитяча уява не знає спочинку:
Щоб вивчити духів (чи добрий, чи злий),
На шию повісивши лампу–бензинку,
В покинуту шахту я лазив, малий.

За мною рушала вихраста ватага —
Цікавий до всього хлоп’ячий загал.
І сталось, пригадую: дика відвага
Зненацька мене підвела під завал.

Доба чи століття?..
В бензинці помалу
Рудий язичок до кінця догорів.
А ті, що лишились по той бік завалу,
Чомусь не приводять батьків–шахтарів.

Пітьма, ніби чорна розкошлана вовна,
Плодила із себе жахливих потвор.
Здавалось, чиїсь ворушилися жовна.
Десь пробував ноту диявольський хор.

Мелодія мороку — газів шипіння,
Дзюрчання води і тріщання пород —
Наповнила болем дитяче терпіння
І страхом кривила покусаний рот.

А темрява дика, кошлата, безлика
У мозку гойдала приглушений дзвін.
Та ось біля мене з’явилася пика —
Я духом відразу пізнав,
Що це він.

Я в хижі очиці дивився крізь сльози,
А вухо ловило в глухій тишині
Його обіцянки й підступні погрози:
— Ти вийдеш —
Та мусиш служити мені…

Минуло піввіку — і я за лісами
Зустрівся з очима, що бачив колись.
Завали не ті, а погрози ті ж самі:
— Ти вийдеш, але… Послужи, підкорись.

Піввіку пройшло, та словами старими
Затемнено душі…
І корінь, і суть…
І гупають друзі в завали незримі.
А воля і світло…
Чи їх донесуть?

01.12.1979

Про вірш

Правозахисна та філософська лірика «Завали»: гімн внутрішній волі, мужність політв'язня перед лицем радянського ГУЛАГу та віра у воскресіння України.

Історія

Поезія «Завали» створена Миколою Руденком у драматичний період боротьби (1979 рік) — у підпіллі Гельсінського руху, у тюремних слідчих ізоляторах або в мордовських таборах суворого режиму.

Поет писав ці вірші в умовах постійних обшуків і карцерів, заучуючи рядки напам'ять або передаючи їх на волю крізь табірні кордони через мужню дружину Раїсу Руденко.

Форма

Струнка класична строфіка з виразним перехресним римуванням.

Поетична мова відзначається граничною точністю слова, відсутністю пишномовства та біблійною вагою кожного формулювання.

Як читати

У вірші «Завали» ліричний герой стверджує суверенність власного духу: тіло можна ув'язнити, але душа, що пізнала істину свободи, залишається непідвладною тиранам.

Моральний стоїцизм поета ґрунтується на щоденній праці совісті та глибокому переконанні, що імперія брехні приречена на неминучий крах.

Твір промовляє до нас як заповіт лицаря духу, чий подвиг наблизив державну незалежність сучасної України.

Теми: микола руденко · внутрішня воля · табірна поезія · гельсінська група · стійкість духу · свобода і гідність

Усі поети