Збруцький ідол

Микола Руденко

1

Коли на мене впав отой удар,
В якому я впізнав космічну руку —
Найвища благодать, солодкий дар,
Що згодом обертається на муку;

Коли мене від психолікарів
Вели мої опікуни дрімучі —
Я в київському скверику зустрів
Гранітну стелу, знайдену у Збручі.

Напевне, копія. Та я завмер —
Це ж те, що з мене хворого зробило:
Живу гармонію космічних сфер
На стелі висікло чиєсь зубило.

І я поволі впевненість дістав,
Що в мене десь попереду роки є:
Найліпшим лікарем для мене став
Дулібський каменяр-сучасник Кия.

О пращуре! Ти світ в мені підпер,
Що гинув, ніби у посуху жито.
А може, ти — це я із давніх сфер,
Бо знаю, що тобою пережито.

2

Тебе вважали диваком, бо ти
Шукав лиш знань — не коні і не вівці.
В душі вигойдував живі світи,
А спав на вкритій бур’яном долівці.

У тебе й доля, мов у дивака —
Не схожий на поважного дуліба:
Хтось на поріг поставить молока.
А хтось на призьбі залишає хліба.

Є тільки злидні — й жодних запорук,
Хоч хворі йшли з найдальшої округи:
Простим накладенням кощавих рук
Ти виганяв з людей тяжкі недуги.

Та часом від думок занемагав:
Всіх таємниць не розгадав до скону.
І ти моливсь до неба, ти благав:
Безмежний світе, відгорни запону!

І сталося: на тебе впав Огонь,
Що десь живе поза ночами й днями —
Немовби космос до своїх долонь
Взяв мозок твій, щоб виповнить
знаннями.

3

Ми бачим світ неначе із–за ґрат —
Впадає в око грубе, пересічне.
Лиш мозок — це єдиний апарат,
Що здатний зазирати в потойбічне.

Але ж не сам, не сам — у нього б’є
Та блискавка, що духом володіє;
Святий вогонь, що все єство твоє
Щедротно сповнює жаданням дії.

Він душу тимчасово роз’єдна
Зі смертним тілом — роботом неситим:
Нехай вона той Всесвіт упізна,
Що є лише для обраних відкритим.

Ти все переживеш, що вже колись
На цій землі пережили до тебе —
Бо не в одну вже голову влились
Знання, котрі дарує людям небо.

Душа твій мозок осідлає знов —
Тепер він тільки небові покірний.
Ти людям понесеш свою любов —
Учитель їхній і наставник вірний.

Хтось на поріг поставить молока —
І непомітно шасне за оселю.
А ти береш зубило й молотка,
Щоб день при дні сікти гранітну скелю.

4

Це неминуче виникає: як
Зобразити Творця землі і неба —
Він тільки Дух, що все довкруж просяк,
Чи в образ наш його прибрати треба?

І мимоволі ти йому даси
Людське обличчя: у гранітній з’яві
То буде Батько…
Так в усі часи.
Він карбував себе в людській уяві.

Перегуком воскреслої луни
Тебе той образ в просторінь покличе:
У світі є чотири сторони —
На кожну з них він має по обличчю.

Ні, ти не формул ждав серед тривог,
Щоб їх наповнити Всесвітнім Духом:
Над Збручем встав Чотириликий Бог
Під кам’яним дулібським капелюхом.

Перун з–під криса оглядав жита,
Готовий стріли кинуть при потребі
З грозових туч…
І формула ота
Була вогнем написана на небі.

…Отак міркуючи, я сквер пройшов,
Де стрижені кущі стоять стіною.
Я чув не дзвін, а шурхіт підошов —
Опікуни рушали вслід за мною.

Що ж діяти? Нехай ідуть, нехай —
Я ждав тебе, усіх поетів бідо.
Рятуй мене. веди і надихай,
Люстерко Всесвіту —
Дулібський ідол.

15-18.05.1981, Мордовія

Про вірш

Правозахисна та філософська лірика «Збруцький ідол»: гімн внутрішній волі, мужність політв'язня перед лицем радянського ГУЛАГу та віра у воскресіння України.

Історія

Поезія «Збруцький ідол» створена Миколою Руденком у драматичний період боротьби (1981 рік) — у підпіллі Гельсінського руху, у тюремних слідчих ізоляторах або в мордовських таборах суворого режиму.

Поет писав ці вірші в умовах постійних обшуків і карцерів, заучуючи рядки напам'ять або передаючи їх на волю крізь табірні кордони через мужню дружину Раїсу Руденко.

Форма

Розлогий тристопний або чотиристопний анапест (амфібрахій), сповнений ораторської наснаги та епічного дихання.

Поетична мова відзначається граничною точністю слова, відсутністю пишномовства та біблійною вагою кожного формулювання.

Як читати

У вірші «Збруцький ідол» ліричний герой стверджує суверенність власного духу: тіло можна ув'язнити, але душа, що пізнала істину свободи, залишається непідвладною тиранам.

Моральний стоїцизм поета ґрунтується на щоденній праці совісті та глибокому переконанні, що імперія брехні приречена на неминучий крах.

Твір промовляє до нас як заповіт лицаря духу, чий подвиг наблизив державну незалежність сучасної України.

Теми: микола руденко · внутрішня воля · табірна поезія · гельсінська група · стійкість духу · свобода і гідність

Усі поети