Жити можна
Микола Руденко
Є лісова дорога до села —
Туди іще бруківка не дійшла.
З десяток верст ідуть баби й діди,
Щоб хліба в клунках принести туди.
І споглядають сосни та дуби,
Як тужаться під клунками горби.
Та селянин уже до цього звик.
Гребе пісок дірявий черевик.
А як загрузне стомлена нога,
Їй сучкуватий костур помага.
Ідуть, сміються. А чого ж тужить?
Раз хлібець є, то можна якось жить.
Це ще не лихо. А було ж. було:
У тридцять третім вимерло село…
Ідуть бабусі та діди старі.
Шумлять над ними сосни угорі.
Гілля од вітру гнеться і дрижить…
Чого ж тужити? Можна якось жить.
Про вірш
Правозахисна та філософська лірика «Жити можна»: гімн внутрішній волі, мужність політв'язня перед лицем радянського ГУЛАГу та віра у воскресіння України.
Історія
Поезія «Жити можна» створена Миколою Руденком у драматичний період боротьби (1970–1980-ті рік) — у підпіллі Гельсінського руху, у тюремних слідчих ізоляторах або в мордовських таборах суворого режиму.
Поет писав ці вірші в умовах постійних обшуків і карцерів, заучуючи рядки напам'ять або передаючи їх на волю крізь табірні кордони через мужню дружину Раїсу Руденко.
Форма
Струнка класична строфіка з виразним перехресним римуванням.
Поетична мова відзначається граничною точністю слова, відсутністю пишномовства та біблійною вагою кожного формулювання.
Як читати
У вірші «Жити можна» ліричний герой стверджує суверенність власного духу: тіло можна ув'язнити, але душа, що пізнала істину свободи, залишається непідвладною тиранам.
Моральний стоїцизм поета ґрунтується на щоденній праці совісті та глибокому переконанні, що імперія брехні приречена на неминучий крах.
Твір промовляє до нас як заповіт лицаря духу, чий подвиг наблизив державну незалежність сучасної України.
Теми: микола руденко · внутрішня воля · табірна поезія · гельсінська група · стійкість духу · свобода і гідність