Баєчка про цуцика і його пані
Пчілка Олена
Був собі гарненький цуцик —
Чорний ніс, а білі п'яти:
Ціла пазушка біленька
І панчішки білі знати;
На чолі мав проділь білий —
Отакий то був джигунчик.
З нього й сторож був добрячий —
Цілий день дзвенів дзявкунчик!
Господиня двору, пані,
За все те його любила,
Всім сусідам на всі боки
Свого цуцика хвалила:
— Ох, і песик же у мене!
Подивіться, що за врода:
Хутро чорне, п'яти білі,
Прехорошая порода!
А розумний, а слухняний!
Подає уже й хустинку,
Як чужий хто в двір увійде,
Він почує в ту ж хвилинку!
Так-то пані вихваляла…
Але потім незабаром
Наказала так служниці
Перед ранішнім базаром:
— Слухай! Ти Бобка сьогодні
Забери з двора з собою.
Став він голосно так гавкать,
Що нема за ним спокою!
Та й негарний став — перістий:
Білі п'яти не до речі,
Особливо проділь довгий
І такі широкі плечі!
Цур йому! Віддай комусь там,
Коли він отак змінився.—
Тут, почувши тую мову,
Песик дуже розгнівився:
— Вибачайте, можна пані! —
Він гукнув.— Я не змінився,
А, мабуть, вам надокучив,
То й негарний вже зробився!
Це ж вам цуцикова байка.
Може, й правда в ній знайдеться;
Може, так воно між людьми
Часто-густенько ведеться,
Що буває хтось "чудовий",
"Премиленький"! Але згодом
Наче іншим він здається —
Не таким уже "клейнодом"!..
Хто тут винний з двох буває —
Дуже трудно розібрати;
Та, судивши, не завадить
Байку Песика згадати!..
Про вірш
Алегорична віршована байка викриває мінливість, поверховість та егоїзм людських уподобань, які керуються скороминущою примхою, а не справжньою прив'язаністю. Твір позначений тонкою іронією та соціально-психологічною спостережливістю.
Історія
Байка виникла в річищі активного звернення Олени Пчілки до класичного байкарського жанру, в якому письменниця продовжувала традиції Леоніда Глібова, проте насичувала тексти елегантною шляхетсько-побутовою деталізацією та психологізмом. Твори цього циклу нерідко публікувалися в періодичних виданнях початку XX століття (зокрема в часописі «Рідний край») як повчальні алегорії для дітей і дорослих.
Письменниця використовує сюжетні мотиви домашнього побуту українського панства чи заможного міщанства для висміювання лицемірства, снобізму та моральної нестійкості так званих «добродіїв», що схильні швидко розчаровуватися у своїх фаворитах.
Форма
Вірш написано чотиристопним хореєм із застосуванням регулярного перехресного римування (чергування жіночих і чоловічих рим), що забезпечує чіткий маршовий, ритмізований малюнок оповіді, характерний для класичної байкової традиції.
Ритмомелодика збагачена багатством діалогічних реплік, колоритними народними примовками («цур йому», «часто-густенько»), звуконаслідувальними асонансами й алітераціями («дзвенів дзявкунчик», «перістий»), які підкреслюють жвавість та іронічний модус тексту.
Як читати
Образна опозиція будується навколо взаємин безпосереднього, відданого цуцика Бобка та вередливої, пересиченої пані. Характеристика песика спочатку подається очима захопленої господині, яка бачить у тих самих рисах (білі лапки, проділ на лобі, дзвінкий гавкіт) ознаки бездоганної породи та краси.
Раптова зміна настрою пані розкриває фальш її любові: ті самі фізіологічні прикмети, якими вона ще вчора хвалилася сусідам, раптово стають для неї вадами («білі п'яти не до речі», «негарний став — перістий»). Цей художній хід майстерно демонструє релятивність естетичних суджень, зумовлених виключно зміною особистого настрою та втратою ефекту новизни.
Голос цуцика, що несподівано виступає з тверезою прямою мовою («Я не змінився, / А, мабуть, вам надокучив...»), розвінчує лицемірство господині. Кінцева мораль виводить оповідь на рівень узагальненої соціальної критики міжособистісних стосунків, де показний захват часто приховує емоційну черствість і здатність до легкої зради.
Теми: байка · мінливість симпатій · лицемірство · алегорія · відданість і невдячність · сатира на панську вдачу