Байка предковічна
Пчілка Олена
Ох, давня ти, байко!
Хіба що незнайко,
Простак-невіглас
Не чув тебе зроду!
Дійшла ж ти до нас
Від давнього вельми народу!
Ті греки змисленні
Казки незчисленні
Із музами* вкупі творили —
Розкішні, чудові,
Богам до любові,
Та й цюю навіки потомні зложили,
Мистецького хисту додавши,
Величнії краски узявши:
Вложилась таємная річ, непроста,
Істоті таємній в уста.
Отож була Сфінксова мова:
— Чужий чуженине, вгадай мого слова!
Хто вранці ногами іде чотирма,
У південь ступає двома,
Як сонце ж надвечір згасає —
На трьох шкандибає?
І загадку тую вгадав чоловік!
Вгадав… Та й по цей день її не минає
Ніхто із людей, хоть і ревне шукає
Від долі незмінної лік…
Малим немовлятком до звіра подобний
Бува чоловік неспособний:
Плазує, навколо рятунку блага…
Аж осьде вона надбіга —
Пора молодая, жадана,
І дужа, і міцна, кохана!
Тепер чоловік порятунку не просить,
Він гордо та пишно головоньку носить!
Він цар тепер світа свого!
От справжняя доля його!
Чи так же?.. Мине панування те миле —
Он хирная старість іде!..
І владар помалу з кієчком бреде,
Себе підпирає, як древо похиле!
Дожив чоловік… І ослаб, і осліп…
Так це він — коханої жизні вінець?..
Чи кращий початок життя, чи кінець —
Нехай угадає новітній Едіп**!..
__________________
* Музи — у грецькій міфології богині — покровительки поезії, мистецтва, науки.
** Едіп — персонаж грецького міфа.
Про вірш
Філософсько-дидактичний переспів античного міфу про Едіпа та загадку Сфінкса, що алегорично розгортає вічну тему тлінності людського буття, невідворотності життєвих циклів та марноти гордині. Твір витриманий у медитативно-повчальному, елегійному тоні з виразним гуманістичним пафосом пошуку сенсу буття.
Історія
Вірш репрезентує важливу грань творчості Олени Пчілки — інтерпретацію та засвоєння світової класичної спадщини й античних міфологічних сюжетів для українського читача. Письменниця послідовно виступала проти провінціалізації вітчизняної літератури, утверджуючи її право на осмислення загальнолюдських, «вічних» філософських категорій поряд із національною тематикою.
Поезія генетично пов'язана з просвітницькою стратегією авторки: популяризувати серед ширших кіл читачів світову міфологію, поєднуючи класичний сюжет із доступною, народнопісенною та розмовною українською фразеологією. Твір увійшов до скарбниці філософської байкарської лірики Пчілки, яка активно друкувалася в часописах «Рідний край» та альманахах рубежу XIX–XX століть.
Форма
Твір написано різностопним ямбом (від двостопного до шестистопного) у формі вільного вірша байкарського типу (фабліо). Ритміка надзвичайно гнучка, динамічно підлаштована під зміну інтонацій: від урочисто-піднесеного зачину про античну давнину до сумовито-повільного опису старечого згасання.
Строфіка астрофічна з використанням мішаного римування (парного, перехресного та кільцевого). Мовна тканина багата на фольклорно-розмовні лексеми («простак-невіглас», «шкандибає», «головоньку», «кієчком»), що органічно синтезуються з книжною та філософсько-міфологічною лексикою («Сфінксова мова», «жизні вінець»).
Як читати
Центральним стрижнем твору є архетипна загадка Сфінкса про стадії людського життя (дитинство — чотири ноги, зрілість — дві, старість — три з палицею). Олена Пчілка актуалізує цей прадавній образ не просто як інтелектуальну головоломку, а як метафізичну трагедію людської долі, де неминуча біологічна деградація вступає в гострий конфлікт із гординею та ілюзією владарювання над світом («Він цар тепер світа свого!»).
Образна опозиція «початок життя — кінець» подається крізь призму гіркої іронії над людською самовпевненістю. Порівняння безпорадного немовляти зі звіром і старої людини з «похилим древом» підкреслює циклічну залежність людини від законів природи. Фінальне риторичне запитання залишає проблему відкритою, запрошуючи «новітнього Едіпа» (модерного мислителя) до самопізнання.
Теми: філософська лірика · античні мотиви · сенс людського життя · плинність часу · доля і неминучість · байка