Весела пісня
Пчілка Олена
(волинська пріповістка)
Згорів весь двір у чоловіка.
Страшенна шкода, превелика!
Сидить гослодарь на дворищі,
На сумнім, чорнім пожарищі,
Та й плаче бідний! Все пропало,
З добра нічого не зостало:
Не тільки хата, а й стодола,—
Усе згоріло навдокола.
Скотини навіть не здолали
Поратувать: в огні пропали
Корова й коні! — І остатні
Якісь там злидні тії хатні
Жиди беруть за довг колишній.
(Нехай їм Бог прощає вишній!…)
Знайшовши півня під рукою
Несе жидівка під пахою;
Хоть здобич не яка попалась,—
Та здасться все таки "на шабас"!
А з під пахи так вистромляє
Свій гребінь півень і співає!…
Побачив далі господара,
Що там сидів як чорна хмара.
— "Гай-гай, господару!—мовляє
До його півень:— "не впадає
Тобі, мій пане, так робити,
Журитись так і сльози лити!
Дивись! мене в остатню путь
Тепера на заріз несуть,—
А я й на теє не вважаю:
Як бачиш ти,— собі співаю”!..
— Весела пісня твоя, друже!—
Мовля господар: — навіть дуже!
На теє-ж півень: Що й казати!.
Та вже ж однако пропадати,
То хоть не плакать, а співати!..
Про вірш
Гумористично-філософська віршована приповістка на волинський народний сюжет про незламність духу перед лицем фатальної втрати. Твір оспівує життєлюбний народний стоїцизм, що перемагає трагізм обставин парадоксальним сміхом та піснею.
Історія
Твір має підзаголовок «волинська приповістка», що безпосередньо відсилає до багаторічної фольклористичної та етнографічної практики Олени Пчілки на Волині (збирання пісень, приказок, узорів). Письменниця прагнула художньо кодифікувати перлини усної народної творчості, зберігаючи локальний колорит і ментальні риси селянства.
Опублікована в період активного функціонування часопису «Рідний край», приповістка відбиває специфіку сільського побуту Правобережжя кінця XIX — початку XX ст., зокрема проблему руйнівних пожеж («червоного півня»), боргової кабали та міжетнічних контактів між українським селянством і єврейськими торговцями.
Форма
Твір написано чотиристопним ямбом із суцільним суміжним (парним) римуванням (аабб), що імітує структуру традиційного народно-гумористичного віршування або коломийкового розповідного ладу.
Усі рими витримані з чергуванням жіночих і чоловічих закінчень; ритм легкий, жвавий, сконденсований для швидкого сприйняття комічної кульмінації.
Мовна тканина багата діалектизмами та історико-етнографічними лексемами («пріповістка», «гослодарь», «пожарище», «стодола», «жидівка», «на шабас», «не впадає»), які створюють автентичний побутовий нарис тогочасної Волині.
Як читати
Сюжет розгортається довкола екзистенційної драми: господар утратив усе майно в пожежі й змушений віддати останнього птаха за борги. Проте трагедійний пафос раптово знімається гротескним контрапунктом — бадьорою піснею приреченого півня, якого несуть на різницький стіл до шабашу.
Півень виступає класичним фольклорним трикстером і водночас народним філософом-кініком. Його монолог викриває марність пасивного розпачу («журитись так і сльози лити»): коли кінець неминучий, єдиною формою гідності та суб'єктності залишається безстрашний виклик долі через пісню.
Твір глибоко коріниться в українському ментальному архетипі «сміху крізь сльози». За зовнішньою побутовою замальовкою криється заклик самої авторки до стійкості перед історичними катастрофами: замість розпачу й попелу катастроф нація повинна зберігати оптимізм, самоіронію та вітальну енергію боротьби.
Теми: фольклорні мотиви · сміхова культура · волинський колорит · оптимізм і стійкість · приповістка · життєлюбство