Дала мені мати корову
Та на мою бідну голову:
До корови треба рано встати,
Я ж, молода, іще хочу спати!
Ой, виломлю хворостину з тину
Та пожену корову в долину,—
Гей же,: гей же, корова до вовка,
Нехай буде спокійна головка.
Я ж думала вовки жарти знають,
Аж погляну — корову вминають,
Я ж думала, що вовоньки з постом,
Аж із'їли коровоньку з хвостом!
Жартівливий твір відтворює бурлескно-іронічний монолог недбайливої молодої господарки, поєднуючи народнопісенну сміхову культуру з психологічною розкутістю дитячого фольклору.
Вірш репрезентує багатий пласт фольклоризованої дитячої поезії Олени Пчілки (Ольги Петрівни Косач), що формувався наприкінці XIX — на початку XX століття в річищі її просвітницької та етнографічної праці. Письменниця послідовно записувала зразки традиційного українського фольклору Волині та Полтавщини, творчо адаптуючи жартівливі народні пісні для дитячого читання й друкуючи їх у заснованому нею часописі «Молода Україна» (1908–1914) та численних збірках оповідань і пісеньок для малечі.
Твір органічно входить до циклу жартівливих побутових пісень-драматизацій, де через карнавальне перевертання ролей та десакралізацію традиційної працьовитості авторка створювала живий психологічний контакт із дитячою аудиторією, уникаючи сухої моралізаторської дидактики.
Твір написано народнопісенним нерівноскладовим коломийковим віршем із тенденцією до чотиристопного хорея та тонічного акцентного віршування, притаманного українським танцювальним приспівкам і жартівливим колядкам/примовкам. Ритмічна канва динамічна, багата на цезури та розмовні паузи.
Строфічна організація базується на дистихах із переважно суміжним римуванням (aabb / ccdd); рими здебільшого жіночі, граматичні й тавтологічно близькі (корову — голову, встати — спати, тину — долину, вовка — головка). Інтонація невимушено-оповідна, бурлескно-ігрова, побудована як безпосередній наївний монолог.
Образна система твору ґрунтується на фольклорних топосах українського селянського побуту (мати, корова, хворостина з тину, долина, вовк). Центром оповіді постає гротескна ситуація: небажання ліричної героїні рано вставати призводить до легковажного позбуття свійської тварини шляхом свідомого згодовування її хижакові під прикриттям удаваної наївності.
У психологічному вимірі твір експлікує амбівалентність дитячої свідомості, схильної до самовиправдання через абсурдну логіку («я ж думала, вовки жарти знають», «що вовоньки з постом»). Етичний конфлікт між патріархальним обов'язком догляду за худобою та індивідуальною лінню розв'язується через комічну катастрофу, позбавлену трагізму.
Поетика насичена зменшувально-пестливими лексемами («головка», «вовоньки», «коровоньку»), які контрастують із хижою дією («вминають», «із'їли... з хвостом»), створюючи яскравий ефект іронічного дисонансу та колоритного звукового багатства народної фрази.
Теми: дитячий фольклор · жартівлива лірика · гумор і комізм · побут і праця · хитрість та наївність