Був собі дід Нетяжка
Пчілка Олена
Цікава казочка
Був собі дід Нетяжка,
Була у нього синя сермяжка*,
На голові — шапочка,
На спині — латочка,—
Чи хороша моя казочка?
— Погана!
— І ти кажеш "погана",
і я кажу "погана".
Був собі дід Нетяжка,
Була у нього синя сермяжка,
На його лобі — шапочка,
На спині — латочка,—
Чи хороша моя казочка?
— Відчепись!
— І ти кажеш "відчепись",
і я кажу "відчепись".
Був собі дід Нетяжка,
Була у нього синя сермяжка,
На його лобі — шапочка,
На спині — латочка,—
Чи хороша моя казочка? —
"Слухаюча голова" мовчить.
— І ти мовчиш, і я мовчу.
Був собі дід Нетяжка,
Була у нього синя сермяжка
(і так далі переказується без кінця).
— Чи хороша ж моя казочка?
___________________
* Сермяжка — сірячина, сіряк — верхній сільський одяг з домотканого грубого сукна.
Про вірш
Класичний зразок інтерактивної докучливої казочки, побудованої на циклічному діалозі оповідача зі слухачем та іронічній грі з очікуваннями сюжетної розв'язки.
Історія
Твір репрезентує унікальний пласт української дитячої фольклористики — докучливі казки (або казки без кінця), які Олена Пчілка збирала на Волині та Полтавщині, досліджуючи мовні ігри народної педагогіки. Подібні тексти письменниця вважала дієвим інструментом розвитку мовного слуху, уваги та комунікативної кмітливості дитини.
Олена Пчілка супроводжувала такі тексти спеціальними етнографічними та лексикографічними ремарками (зокрема, поясненням діалектного слова «сермяжка»), що свідчить про її свідому просвітницьку стратегію: не просто розважити дитину, а зберегти та популяризувати автентичний народний побутовий словник.
Форма
Форма твору поєднує речитативний віршований заспів із прозовим діалогом. Віршована частина тяжіє до тристопного хорея з пірихіями, спираючись на тонічний народний вірш раєшного типу з парним римуванням (Нетяжка — сермяжка, шапочка — латочка).
Композиція має кільцеву замкнену структуру, де повторювальний рефрен активується через будь-яку відповідь слухача, перетворюючи структуру тексту на нескінченний перформативний цикл.
Як читати
Постать «діда Нетяжки» — архетипний образ бідняка, зубожілого селянина-мандрівника, чий зовнішній вигляд (синя сермяжка, шапочка, латка на спині) змальовано з добродушним народним гумором. У цьому портреті немає соціального надриву; злидні тут трансформуються в комічну атрибутику колоритного казкового персонажа.
Філософсько-психологічний підтекст полягає в руйнуванні традиційної конвенції оповіді: замість розвитку сюжету реципієнт потрапляє в замкнений мовний лабіринт. Оповідач маніпулює реакцією дитини («Погана!», «Відчепись!», навіть мовчанням), що демонструє тонке розуміння дитячої психології та утверджує радість гри заради самої гри.
Теми: докучливі казки · дитяча література · фольклорна гра · народний побут · мовна забавлянка