Не байдужі мені
Поліщук Валер'ян
Досить мені подивитись на тебе, робітнику блідий з друкарні,
Жінко з очима сарни, деревино зелена,
На тебе, істото жива — будь ти кінь чи комар,—
І образ кожного з вас зробив у мізку моїм якусь зміну,
Якусь невеличкую дряповину зоставив на все життя.
Я схопив тебе, як фотографічна пластинка,
Яку не спішать проявляти.
Ти для мене з того часу вже не байдужим став,
З тієї хвилини кожне з вас, всі ви — мої,
Частина мене, моєї душі —
Багатство моє.
Коли ти в горі будеш, я відчую тепер його,
Відчую ту зміну з тобою,
На твоєму обличчі побачу — і серцем своїм відгукнусь,
Коли вигляд твій мене якось вразив, зустрічна людино,
Видно, бачив тебе через предків моїх я тисячу літ назад не такою
Чи то, правда, три дні назад у сні.
Ти мені не байдужий, бухгалтере з обличчям аскета,
Я пам'ятаю тебе не таким.
Коли гілку, що коливалась весною, опахалом зеленим відбито,
Я болію за неї, як і за відбитою осколком гранати рукою солдата,
Я їх знаю обох, я їх бачив колись не такими.
Ти, жінко, посивіла — ця сивина у моїй душі.
Я не можу бути байдужим до вас, бо з тієї хвилини ви в мені існуєте,
коли частка душі моєї забриніла від ваших етерних
хвиль і вдарилась в око моє, чи в ухо, чи в нерв.
Ви на світ народились і стали існувати, як я вас побачив,
А доти вас не було — я не знав вас.
Про вірш
Пристрасна гуманістична декларація пантеїстичної емпатії, у якій поет стверджує свою нерозривну спорідненість із кожним проявом життя — від виснаженого робітника друкарні до коня, дерева чи беззахисної комахи.
Історія
Твір є програмним для світогляду Валер'яна Поліщука середини 1920-х років. Полемізуючи з холодними технократичними культами російського та європейського футуризму, український митець наполягав на збереженні живої органічної душі мистецтва та глибокої людяності.
Цей вірш декларує відмову від егоцентричної замкненості та проголошує абсолютну відкритість модерного художника до болю і радості навколишнього світу.
Форма
Написано відкритим неримованим верлібром із використанням ритмізованого каталогу образів (у традиції гімнів Волта Вітмена).
Синтаксичні періоди вирізняються широтою подиху, інтонаційною щирістю та повною відсутністю штучної риторичної пишномовності.
Як читати
Свідомість поета уподібнюється до надчутливого фотографічного матеріалу, де кожен випадковий погляд залишає незагоєний слід («якусь невеличкую дряповину зоставив на все життя»). Образи блідого друкаря, жінки з очима сарни, зелені дерева та коня вишиковуються в єдиний рівноправний ланцюг священного буття.
Поліщук розкриває феномен надвразливості митця: чуже страждання не просто спостерігається збоку, а фізично відлунює в клітинах власного мозку. Ця гіперчутливість трактується не як слабкість, а як найвища місія поета — бути резонансним сумлінням доби.
Теми: емпатія і солідарність · всеєдність живого · покликання митця · гуманізм · чутливість душі