Огні
Поліщук Валер'ян
Креше форштевень пароплава
Зеленаві фосфоричні іскри,
Що закутуються одразу
В біло-молочную воду піни морської,
Залатані мороком ночі
Унизу під ногами моїми.
Там, на темній, погнутій хвилями,
неспокійній рівнині,
Це водяна бавовна шуршить і
вуркоче, різана носом,
розкидаючись
обіч бортів.
Крім мене, ще на вахті стоїть
кам'яний силует правнука
вікінгів — краще матроса.
Іскри моря — їх небагато, німих
світлячків —
Вискакують то тут, то там у пінявих
мітках
І не запалюють їхньої мутної вати;
Це — іскрі холодні,
Феєричні вогні водяні,
Мов зелені брильянти,
Викрешує з кременя моря
Стрімчастий ніс пароплава.
Ніч їх перебирає і топить на моїх очах,
Показуючи нашвидку кожний
мені,
Що стою високо на кубрі,
обвіяний
Вітром, приласканий зорями.
Здається — не море хита пароплав,
А вітер гойдає забуту колиску.
Тільки з західнього краю
Низький окраєць місяця бідного
Креслить горби темних хвиль
Своєю однобокою позолотою.
Ніч дозріла стоїть.
Під безмежжям неба
На щоглах, уквітчаних електричними
вогнями,
Мирно гойдається пароплав.
Я на ньому стою, заворожений вітром
крилатим
І обвіяний крильми думок моїх,
Таких широких, як безвість...
Куди ти несеш мене, доле?
У безвість!
Іскри холодні чи жаркі
викрешуєш мною?
Загориться навколо життя
А чи ні?
Із напруги вогнем повні груди мені,
І не бачу йому кінця вглибині.
1928 р
Про вірш
Динамічний мариністично-урбаністичний етюд оспівує красу нічного океанського плавання, фосфоричні спалахи піни під форштевнем корабля та тріумф світла над первісним мороком стихії.
Історія
Вірш постав під враженням від морських подорожей Поліщука Чорним морем та закордонних поїздок середини 1920-х років. Морська стихія для автора завжди була ареною випробування сили людини та тріумфу сучасної інженерної думки.
Твір презентує естетику конструктивізму, де романтичний культ моря поєднується з захопленням механічною потужністю пароплава, електрикою та чіткими лініями суднової архітектури.
Форма
Авангардний тонічний вірш із внутрішніми римами, звуковими перегуками та пластичною зміною ритму відповідно до коливання морських хвиль.
Використання експресивних звукових алітерацій (ш-р-ч-х) відтворює матеріальну присутність води («шуршить і вуркоче водяна бавовна»).
Як читати
Образ пароплавного форштевня, що креше фосфоричні зеленаві іскри, уособлює дерзновенну думку людини, яка розсікає невідомість. Морська піна метафоризується як «водяна бавовна», додаючи індустріально-тактильного забарвлення традиційному мариністичному пейзажу.
Контраст між непроглядним мороком ночі та яскравими вогнями корабля створює потужний образ світлоносного руху. Поліщук осмислює плавання не як утечу від дійсності, а як героїчний акт підкорення безмежних просторів планети світлом розуму й техніки.
Теми: морська стихія · пароплав і вогні · естетика руху · ніч і океан · підкорення простору