Цвіркуни
Поліщук Валер'ян
Ні передмісті яр.
Вечірня аквареля.
Як повен яр—мелодія звучить:
То пробують на флейту цвіркуни
Рапсодію веселу — Тюр-р... тюр-р...
Цюркочуть,
Немов цюрком біжить де молоко в дійницю.
І тихий, тихий вечір.
Ще сизі хмари де-не-де
В розкриті пащі,
Як кашалоти чи велетенські риби,
Хапають зеленаве небо
Безшумно,
Там, де сонце заснуло.
А з другого—вже місяць застилався.
Підводить червоне (ой, який сором!) обличчя,
Немов попався на любовнім вчинку.
— Ти з ким же там?
— А він поглянув і сховався,
Закрившись хмарним рукавом,
Як пастушок. Цюркує молоко в дійницю яру,
І сниться
Що то передосінній гул
(В полях гуляє серпень)
Та в ліхтарях завод ображений заснув,
Що його шепоту не чути зовсім,
Хоч видко пара йде в обійми з ліхтарем,
Як сива осінь.
Цвіркун, що поблизу мене,
І в думку не бере:
Співа собі, сигналізуючи, як іскра радіо,
Що вже дзижчить там у світи.
Її далекий вереск з темноти
Залізні кидає зі злості обручі
На цементовий піл,
Що приліта до мого вуха
З радіостанції:
Вона стирчить,
Як дві голоблі на горі.
А він (цвіркун) телеграфує:
Тюр-р...
Тюр-р...
Тюр... тюр...
Тюр-р...
І так далі.
А вечір тихий задрімав
У ковдрі сизих хмар.
Лишень глибокий яр
Дзвенить у цвіркунах.
Пролинув м'який птах;
Сова.
І тихо на чебрець
Склонилась голова,
Щоб мир заснув,
Як тоне в сонній мряці
Цвіркуній гул.
* * *
Про вірш
Мальовничий імпресіоністичний звукопис вечірнього заміського яру, де весела рапсодія цвіркунів та густі сутінки зливаються у віртуозну симфонію природного спокою.
Історія
Поезія належить до циклу урбаністично-приміських акварелей Поліщука. Навіть оспівуючи індустріальні ритми, поет зберігав виняткову чутливість до тонких акустичних та зорових нюансів української природи.
Твір демонструє віртуозне володіння технікою звуконаслідування й фоностилістики, властивої поетам модерністського покоління 1920-х років.
Форма
Вільний ритмізований вірш (верлібр) із широким використанням ономатопеї («Тюр-р... тюр-р...») та звукових алітерацій сонорних і щілинних приголосних (ц-р-к-ш-в).
Ритм тексту плавно уповільнюється до фіналу, відтворюючи настання нічної тиші.
Як читати
Яр передмістя постає як природна концертна зала, де звичайний сюркіт цвіркунів сприймається як майстерне соло на флейті, що грає веселу рапсодію. Несподіване побутове порівняння («Немов цюрком біжить де молоко в дійницю») привносить у модерністський текст зворушливе фольклорне тепло.
Метафора вечірніх сутінків («хмари... в розкриті пащі, як кити, ковтають сонце») насичує пейзаж казково-міфологічним виміром. Поліщук майстерно вловлює перехідний стан між днем і ніччю, даруючи відчуття глибокої гармонії людського духу зі всесвітом.
Теми: звукопис природи · цвіркуни · імпресіонізм · вечірній пейзаж · гармонія стихій