1. Ніч
В запічку цвіркун...
Так свідрує вічна мисль,
Що пройде час і...
Мохом камінь обросте —
Серце стане порохом.
2. Світанок
Світло поточив
Туману молочний дим.
Віки сон підвів,
[На] обрій мутно подививсь
Та й, зітхнувши, знов заснув.
3.Ранок
Заставки підняв
Клопотливий день — млинар —
Світлий ранок став, —
І му чиста, ситна мла
В рань півсонну потекла.
1930 р
Філософський триптих у класичній японській формі танка фіксує переходи буття від нічної тривоги про тлінність через туманний досвіток до світлого торжества ранкового пробудження.
У середині 1920-х років українські авангардисти виявляли глибокий інтерес до східних лапідарних форм поезії (танка, хокку), прагнучи очистити вірш від зайвого багатослів'я та досягти максимальної місткості художнього жесту.
Поліщук сміливо трансплантує японську силабічну форму 5-7-5-7-7 на ґрунт українського тонічного вірша, поєднуючи екзотичну метричну дисципліну з питомими українськими образами.
Поетичний триптих («Ніч», «Світанок», «Ранок»), де кожна мініатюра суворо витримує п'ятирядкову структуру класичної танка зі збереженням медитативної цезури після третього рядка.
Лаконізм форми підкреслюється точним добором слів, відсутністю пишних епітетів і вивіреною ритмічною графікою.
У першій частині («Ніч») звук цвіркуна в запічку пробуджує трагічну рефлексію про невблаганну ентропію: «Мохом камінь обросте — / Серце стане порохом». Це класичне східне замилування минущістю всього сущого (моно-но аваре).
«Світанок» і «Ранок» розгортають динаміку подолання темряви: сон віків струшує нічний туман, а ранкове сонце остаточно проганяє морок. Триптих стверджує діалектичну єдність вмирання та вічного відродження світобудови.
Теми: форма танка · східна естетика · ніч і світанок · швидкоплинність життя · філософська мініатюра