До вічної ночі
Тодось Осьмачка
Ох, ноче, ноче без луни і крику
без місяця і без зірниць,
я знов твою пустелю дику
полохаю із-під ялиць.
Шумлять гілляки таємничі бору,
аж сніг спадає на пеньки,
і в мене з ними разом руки вгору,
здається, клякнуть вже віки.
І знов, і знов душа моя безсила
питається прокляттям літ:
навіщо ти мене взяла й пустила
самотнього на білий світ,
обнятого турботою й журбою,
затьмивши очі стримом сліз,
немов без птахів голосних зимою
забитий кригою та снігом ліс?
Й тому я, ноче, знов благаю:
зроби мене ялицею в бору
і чи на горах вкоріни, чи скраю,
я в кучугурах радісно замру.
І вже тебе питатися не буду,
і плакати не схочу я,
а знов коли бажатиму до люду,
то ворушитиму гілля,
а з його сніг спадатиме великий
замість колишніх людських сліз,
і гомонітиме, мов людські крики,
сосновий ліс, сосновий ліс.
Про вірш
Експресіоністичний крик зраненої душі про катастрофу селянського космосу та криваві рани української землі під пресом комуністичного терору.
Історія
Твір належить до доробку Тодося Осьмачки — одного з найбільш трагічних і геніальних експресіоністів Розстріляного відродження (група МАРС). Переживши жахи колективізації, арешти та психіатричні тюрми, поет дивом утік на Захід.
У збірках «Круча», «Скитські огні» та «Під чужим небом» Осьмачка відтворив біблійний масштаб народної трагедії XX століття з неповторною густотою мови.
Форма
Метрична структура: трискладовий розмір (амфібрахій / анапест). Широкий елегійний розмір із глибоким диханням і хвилюванням строфи.
Катрени з гнучким римуванням, розраховані на виразну декламацію. Звуковий лад відзначається природною гармонією вокалізму та продуманою системою інтонаційних акцентів.
Як читати
Твір відкривається виразним образним або філософським зачином («Ох, ноче, ноче без луни і крику»), що відразу захоплює увагу читача та створює неповторну емоційну тональність.
У кульмінації («немов без птахів голосних зимою») ліричне почуття сягає найбільшої напруги: через зіставлення внутрішнього стану героїв із навколишнім світом розкривається глибинний підтекст твору.
Фінал вірша («сосновий ліс, сосновий ліс») приносить відчуття гармонійного завершення естетичного задуму, залишаючи глибокий слід у свідомості читача та утверджуючи незнищенність духовних цінностей.
Теми: експресіонізм · трагедія буття · інтимна лірика · пейзажна лірика · філософія серця