Дзвонар
Тодось Осьмачка
Ох, недоле моя чорнопера,
відведи від моєї душі
кожну діву, що любить озера
і дзеркала, мов води в глуші,
бо вона відчуватиме й шкуру
у фрізера, що робить і зиск
і на нігтях жарінь манікюру,
гарячішу за сонячний блиск.
Бо вона на кожнісінький дотик
його пальців, голодних на гріх,
розтулятиме радісно ротик
у лукаво-схвильований сміх.
І якщо він над нею, хиткою,
враз нахилить обличчя бліде,
то придавлені груди косою
і вона йому теж підведе.
І накрутить він їй, мов купчисі,
повно в пахощах кучерів знов,
щоб на чорнім золоченім плисі
аж по перса шуміла любов.
І нещасний уже ти навіки,
коли любка твоя молода
задивляється в плеса та в ріки
і в дзеркала такі, мов вода…
Куди й день заглядає понурий,
а вночі зоряниці рясні,
і рожеві, мов жар, манікюри,
і блискучі, мов зорі, персні…
І тобі залишиться благати,
мій поете, лише дзвонаря,
щоб у дзвони, неначе в гармати,
калатав, доки зійде зоря…
Щоб у серці твоїм він пожежу
погасив без води і сльоти,
взявши стежку у Бога найлегшу
для зідхань та плачу й самоти…
Бо її погасити вже, звісно,
не подужають жодні моря,
що лунатимуть голосно й грізно
із дзвіниці вночі в дзвонаря…
Бо і в його краплинки на віях
осяватимуть душу до дна:
що і вічність і сон — це стихія
від віків нерозлучна й одна!
Про вірш
Експресіоністичний крик зраненої душі про катастрофу селянського космосу та криваві рани української землі під пресом комуністичного терору.
Історія
Твір належить до доробку Тодося Осьмачки — одного з найбільш трагічних і геніальних експресіоністів Розстріляного відродження (група МАРС). Переживши жахи колективізації, арешти та психіатричні тюрми, поет дивом утік на Захід.
У збірках «Круча», «Скитські огні» та «Під чужим небом» Осьмачка відтворив біблійний масштаб народної трагедії XX століття з неповторною густотою мови.
Форма
Метрична структура: трискладовий розмір (амфібрахій / анапест). Широкий елегійний розмір із глибоким диханням і хвилюванням строфи.
Катрени з гнучким римуванням, розраховані на виразну декламацію. Звуковий лад відзначається природною гармонією вокалізму та продуманою системою інтонаційних акцентів.
Як читати
Твір відкривається виразним образним або філософським зачином («Ох, недоле моя чорнопера»), що відразу захоплює увагу читача та створює неповторну емоційну тональність.
У кульмінації («задивляється в плеса та в ріки») ліричне почуття сягає найбільшої напруги: через зіставлення внутрішнього стану героїв із навколишнім світом розкривається глибинний підтекст твору.
Фінал вірша («від віків нерозлучна й одна») приносить відчуття гармонійного завершення естетичного задуму, залишаючи глибокий слід у свідомості читача та утверджуючи незнищенність духовних цінностей.
Теми: експресіонізм · трагедія буття · інтимна лірика · пейзажна лірика · філософія серця