Братам
Василь Бобинський
Чи чуєте! Йде жар на нас,
Іде пожога, йде пожар!..
Пожар от пекла та до хмар!
Аж ясний промінь сонця згас.
А промінь сонця вже погас,
І сонце котиться у хлань...
Дивіться! Гей! Йде жар на нас
І прискає під неба грань!
Гей, браття! Там рокоче грім
Під бурі свист, під моря шум.
На скелю скеля, злім на злім
Валяться й богу виють глум.
Гей, браття! Киньмося в пожар!
Там розгін, сила, вічність там.
Упав престол, скотився цар...
Заглада, згуба, смерть катам!
Гей, браття! В бій спішім, летім,
Скидаймо з себе сталь кайдан
І, вольні духом, покажім,
Що жоден нас не вб'є тиран.
Палім, руйнуймо все старе,
Усе, що дряхле, все гниле
Та куймо кращеє, нове —
Народу щастя золоте.
Гей, браття! Гляньте, там зоря,
Маленька зіронька на путь
Нам шле проміння... Вічна тьма
Вже гине... Гляньте, там ідуть
Ряди старих борців у бій
З суворим блиском у очах...
Гей, брате рідний, брате мій,
Хватай за зброю, йди на шлях
Туди — за нами... Йди на бій!..
1917
Про вірш
Експресивний революційний заклик, просякнутий вогненним пафосом руйнації самодержавства та сподіваннями на всенародне соціальне й національне визволення.
Історія
Поезія написана гарячого 1917 року, в епіцентрі революційних подій, коли падіння Російської імперії сколихнуло весь український світ, породжуючи як у Наддніпрянщині, так і в Галичині колосальну хвилю визвольних надій. Василь Бобинський, який перебував у лавах Січових стрільців та зазнав безпосереднього фронтового досвіду Першої світової війни, сприйняв революцію як очисну катастрофу, покликану зламати вікове поневолення.
Твір відображає романтично-максималістський етап суспільних сподівань української інтелігенції, коли повалення престолу й знищення царського деспотизму уявлялися швидким початком нової ери братерства, гідності та всенародного щастя.
Форма
Вірш написано енергійним чотиристопним ямбом із переважанням чоловічих рим та виразним кільцевим і суміжним римуванням у перших строфах, що змінюється класичним перехресним ритмом. Така метрика надає поетовому слову карбувального, маршового темпу, суголосного солдатському кроку чи ударам молота.
Динаміку тексту формують часті окличні інтонації, імперативні дієслівні форми («палім», «руйнуймо», «куймо», «хватай») та багаторазовий зачинний заклик-вигук «Гей, браття!», який виконує функцію трибунного лейтмотиву.
Як читати
Образна палітра поезії побудована на естетиці експресіоністичного катастрофізму: світ охоплений космогонічною пожежею («йшла пожога, йде пожар»), де валяться скелі, згасає старе сонце й гуркоче очисний грім. Вогонь постає подвійною субстанцією: це смертоносна кара для гнобителів («Заглада, згуба, смерть катам!») і водночас деміургічне полум'я оновлення, з якого виковується нове буття.
Мотив ковальства («куймо кращеє, нове») органічно перегукується з франківською традицією «великого молота» та прометеїзмом, а протиставлення «дряхлого й гнилого» минулого «золотому щастю» народу структурує аксіологічний простір твору. Образ досвітньої зорі та колони «старих борців» із суворим блиском в очах вносить у фінал ноту спадкоємності революційного чину та непохитної віри в перемогу над мороком.
Теми: революція та повалення царату · заклик до збройної боротьби · руйнування старого світу · прометеїзм і ковальство долі · братерство й воля