Стріла
Василь Бобинський
1
Пущені пруживим, тугим луком,
в чорну пітьму дзвінко полетіли
ковані огнистим Локі стріли.
Чорну ніч розколивали звуком.
Горда дума на чолі блідому:
десь судьба захована в безмежжі!
Блиск вогню цілує горді вежі,
блиск вогню на овалі шолому.
Непобідна посестро валькірій!
Чом ця стрілка збилася з дороги,
Заблукала в мій далекий вирій?
Адже я співець убогий,
не герой, що переміг Ліндвурма!
Я лиш тиха арфа — я не сурма.
2
Де заховано твій безцінний дар —
крилату гостю з вістрям золотим?
Великий світ. Та радитись ні з ким
не має в ньому мандрівний кобзар.
Великий світе! Замалий твій храм
для світлих жарів — золотистих стріл!
Створю ж у серці другий небосхил,
йому в опіку скарб цінний оддам.
І вже іду веселими стежками
у світ, у світ — іду, немовби плив.
Несу пісні, змережані казками,
і повні жмені повседневних див.
Торкаю струни вмілими руками,
вони ж бринять, як усміхи тятив.
3
Гей, несу я казки та пісні,
гей, мандрую від хати до хати.
Але мре моє слово крилате
і минають без радощів дні.
Десь у темній печері на дні
змій поклав свої царські палати
і віки вже те царство прокляте
глушить людські казки та пісні.
Прийде час. Вирву з серця стрілу.
Стане арфа напруженим луком,
і розітнеться спів золотий.
І на вкриту кістками скалу
з диким ревом смертельним і грюком
впаде мертвий побіджений змій!
1925
Про вірш
Тричастинна неоромантична поема-триптих про метаморфозу самотнього лірика-рапсода у войовничого поета-трибуна, натхненного валькіріями та здатного спрямувати слово-стрілу на знищення темного печерного деспотизму. Твір випромінює героїчний пафос лицарської посвяти та віри у визвольну місію мистецтва.
Історія
Твір постав у середині 1920-х років, коли Василь Бобинський поступово еволюціонував від камерного символізму й декадентських мотивів ранньої збірки «В ніч відцвітання» до активізму, неоромантичного героїзму та соціально-політичного радикалізму. Перебуваючи у Львові під польським адміністративним тиском, поет шукав міфологічних і метафоричних форм для висловлення національного опору.
У цей час Бобинський активно перекладав західноєвропейських поетів, зокрема французьких і німецьких модерністів, що відбилося на легкості засвоєння скандинавського та германського міфологічного матеріалу (Локі, валькірії, Ліндвурм), поєднаного з питомо українською традицією мандрівного кобзарства.
Форма
Триптих має чітку тричастинну архітектоніку: перша частина написана сонетом класичної будови з п'ятистопним ямбом, друга частина — гнучким астрофічним ямбом зі складним перехресним римуванням, а третя — баладним чотиристопним ямбом із пісенно-речитативною анафоричною інтонацією («Гей, несу я казки та пісні…»).
Динаміка віршування підпорядкована зміні амплуа героя: від камерно-сонетної медитації до епічної подорожі й завершального кульмінаційного маршево-рубаного гімну відплати.
Як читати
Міфологічна поліфонія твору зіштовхує скандинавський епос із фольклорним українським кодом: «ковані огнистим Локі стріли» та постать «посестри валькірій» парадоксально адресуються «убогому співцеві» та «мандрівному кобзареві». Золота стріла виступає емблемою грізного божественного покликання, що порушує меланхолійну ідилію поета-мрійника, змушуючи його створити в серці «другий небосхил».
Кульмінаційна метаморфоза перетворює камерну «тиху арфу» на «напружений лук», а ліричну пісню — на смертоносну зброю проти тиранії. Змій, що заховав царські палати на дні печери і століттями душить живу культуру, символізує колоніальний морок та інертність, подолати які здатне лише жертовне, окрилене вогнем мистецтво.
Теми: трансформація митця у воїна · поетичне слово як зброя · скандинавська та українська міфологія · боротьба зі змієм-тираном · лицарське покликання