Тюремна колисанка
Василь Бобинський
ТЮРЕМНА КОЛИСАНКА
(Незнайомій з 13-ої камери)
Люлі-люлі... Тук-тук-тук...
Спи, сусідко з-за стіни.
Крильми круки чорнопері
по камері сіють сни.
Спи, дівчатко... Тук-тук-тук..
Спи, сусідко. Тиха нічка
простеляє темінь риз,
як черничка м'якорука,
гонить крука блиском сліз.
Спи, дівчатко... Тук-тук-тук..
Спи спокійно. Коридором
ходить сторож, мірить крок.
Зграйним хором голубиним
в небі лине рій зірок.
Спи, дівчатко... Тук-тук-тук.
Люлі-люлі... Крізь решітку
зоряний іскриться хор.
Вмить засвітить огнецвітку
променястий метеор.
Не злякайся... Тук-тук-тук...
Не злякайсь: весілля з смутком,
щастя з муками сплелось.
Метеори мчаться хутко,
спалахнуть, займуться ось!
Ти всміхнешся... Тук-тук-тук...
Спи, сусідко. Темінь ночі
обгортає цілий світ.
Але вже вродитись хоче
воля — дивний огнецвіт.
Мрій про волю... Тук-тук-тук...
Мрій, що ти вже дома, квітко,
що вже всім нам вільний дім!
Спи, сусідко незнайома,
спокій віченькам твоїм...
Завтра світ увесь усім!
1922
Про вірш
Пронизлива медитативна елегія в жанрі тюремної колискової, що трансформує неволю, самотність і морок камери на зворушливий гімн солідарності та незламної віри у прийдешню волю.
Історія
Твір створено 1922 року під час перебування Василя Бобинського в польській в'язниці (відомій львівській Бригідках або краківській тюрмі), куди його кинули за активну нелегальну політичну та видавничу діяльність у міжвоєнній Польщі. Репресії проти українського визвольного й лівого руху тоді сягали апогею, а тюремні стіни ставали для багатьох митців місцем іспиту на душевну міць.
Поезія присвячена «Незнайомій з 13-ої камери» — випадковій товаришці по недолі, ув'язненій за сусідньою стіною, контакт із якою тримався за допомогою тюремного телеграфу (перестукування). Цей факт надав твору глибокої екзистенційної достовірності, піднявши конкретний епізод в'язничного побуту до рівня високої лірики.
Форма
Жанрова природа твору становить синтез традиційної колисанки та камерної елегії: чотиристопний хорей із чергуванням жіночих і чоловічих дактилічно-хореїчних закінчень імітує монотонне заколисування, заколихування тривоги й болю.
Архітектоніку вірша тримає ономатопеїчний рефрен-парадокс — перестук азбуки Морзе крізь камінну стіну («Тук-тук-тук...»), який розбиває строфи й водночас поєднує їх у неперервний діалог двох ізольованих сердець під мірний крок тюремного вартового.
Як читати
Провідний конфлікт вірша розгортається між мороком неволі та свіченням духу. Образи «чорноперих круків» і темної черничої ряси символізують смуток, холод і тиск тюремного простору, але поет поступово розмиває межі камери через небесні візії: зоряний хор, блакитні голубині зграї та сліпучий спалах метеора («огнецвітки»).
Метеор виступає центральною романтичною метафорою вибухової надії й жертовності: він спалахує на мить, аби спалити темряву й наблизити «волі дивний огнецвіт». Елегійний мотив колискової трансформується у філософський маніфест оптимізму: заколисуючи сусідку мрією про рідну домівку, ліричний герой завершує вірш есхатологічно-утопічним прозрінням: «Завтра світ увесь усім!», де людське тепло перемагає кам'яні мури деспотії.
Теми: тюремна неволя й самотність · солідарність крізь стіни · віра у визволення · світло проти пітьми · тюремна романтика