Досвітні душі
Василь Герасим’юк
Ще б кілька слів, хоча би зо два,
і все – на місці, все – як слід.
Лежить у голові, як лодва,
стара, сліпа залежність від…
Та що перелік і для кого?
Спочатку хоч собі втовкмач,
що не в старого й не в сліпого
питать за кожну із невдач.
В дні золоті і в ночі срібні
ти не співав псалми, не звик.
Для цього не такі потрібні
душа, і шкіра, і словник.
Ти вибрав із усіх мелодій
мотив отав у Космачі.
Косити ходиш, ніби злодій, –
нечутно, крадьки і вночі.
Ти думав: тут музикам грати?!
На всі ці гори й небеса
молись, аби пекла у п’яти
хоч ворога твого коса.
Останні виють пси пастуші,
останні моляться уста,
цілуючи досвітні душі…
Вони
приходять
неспроста!
Одна при одній! Ніде стати…
За крок від правди і біди
вже й ворогу шепочеш: брате,
прикошуй
прадідів сліди…
Як звіра, гладиш проти шерсті
оцей покіс, оцей поліг,
оцей узір, де жоден хрестик
не вишитий для губ твоїх.
Уже й коса не косить – миче
з корінням… Вже в землі вона
Собі шепочеш: чоловіче,
якій худобі Ці сіна?
Останні виють пси пастуші,
останні моляться уста,
цілуючи досвітні душі…
Вони
приходять
неспроста!
Невже ти косиш на чужому,
спиною вчувши вила з тьми?
Якщо й вертатимеш додому,
невже співатимеш псалми?
Про вірш
Глибока екзистенційна поезія «Досвітні душі»: магія Чорногори, самотність поета перед вічністю гір та карбування мови незламного роду.
Історія
Вірш «Досвітні душі» створений Василем Герасим'юком у період розквіту його неомодерністської поетики (1980–1990-ті рік, збірки «Смереки», «Потоки», «Діти трембіти» або «Поет у повітрі»).
Як представник покоління «вісімдесятників», Герасим'юк здійснив прорив до сугестивної, багатозначної метафори, звільненої від ідеологічних кліше доби застою.
Форма
Розлогий тристопний або чотиристопний анапест (амфібрахій), сповнений ораторської наснаги та епічного дихання.
Характерне використання алітерацій, асонансних римувань, монтажної зміни образних планів та гуцульського сугестивного звукопису.
Як читати
У вірші «Досвітні душі» гірський простір виступає метафізичною вертикаллю, що єднає небо і землю, минуле й прийдешнє.
Лексика насичена автентичними гуцульськими інтонаціями, шурхотом смерек та ревінням гірських потоків, створюючи неповторний звуковий світ.
Твір стверджує місію поета як хранителя родової пам'яті й мовного первородства перед лицем загрози духовної асиміляції.
Теми: василь герасим'юк · гуцульська поетика · чорногора · вісімдесятники · екзистенційна лірика · мова предків