Диптих
Василь Герасим’юк
1
На скроні, де ще б’ється тепла жилка
тремтить пелюстка. Черешнева мла.
Червоним ще не правлена помилка
Ти вже її шукала
й не знайшла.
В десниці долі шабля – не указка.
Ллє й таблиця долі не страшна,
допоки є між нами перша паска
дитинства.
Цвітом
свячена
вона.
2
Святили паску черешневим цвітом –
черешня на великдень розцвіла
і подихом, пелюсткою сповитим,
хитнула запах свіч…
Не рання мла,
а ніч,
прошита колом свіч,
зосталась.
У тьмі
навколо церкви –
коло свіч.
За ними нас не видко – мов сховались.
Ми рідко сходим з родових сторіч.
Ми свічі простягнули з темноти
і грієм губи цвітом черешневим,
незримі
над могилами
під небом…
А свічі палахтять – до хрипоти,
за руки взявшись: вирватись, втекти!
Та вже світає
цвітом
черешневим.
Черешне-сестро, паску посвяти.
Про вірш
Глибока екзистенційна поезія «Диптих»: магія Чорногори, самотність поета перед вічністю гір та карбування мови незламного роду.
Історія
Вірш «Диптих» створений Василем Герасим'юком у період розквіту його неомодерністської поетики (1980–1990-ті рік, збірки «Смереки», «Потоки», «Діти трембіти» або «Поет у повітрі»).
Як представник покоління «вісімдесятників», Герасим'юк здійснив прорив до сугестивної, багатозначної метафори, звільненої від ідеологічних кліше доби застою.
Форма
Розлогий тристопний або чотиристопний анапест (амфібрахій), сповнений ораторської наснаги та епічного дихання.
Характерне використання алітерацій, асонансних римувань, монтажної зміни образних планів та гуцульського сугестивного звукопису.
Як читати
У вірші «Диптих» гірський простір виступає метафізичною вертикаллю, що єднає небо і землю, минуле й прийдешнє.
Лексика насичена автентичними гуцульськими інтонаціями, шурхотом смерек та ревінням гірських потоків, створюючи неповторний звуковий світ.
Твір стверджує місію поета як хранителя родової пам'яті й мовного первородства перед лицем загрози духовної асиміляції.
Теми: василь герасим'юк · гуцульська поетика · чорногора · вісімдесятники · екзистенційна лірика · мова предків