Фантастичний етюд

Василь Герасим’юк

На ту стаєньку вийшов я вночі.
За мною — голий ліс. Пора — квітнева.
Та зацвіла вже гілка черешнева
й світила, заховавшись у кущі.

Ще не розвився бук, тому сліди
під лісом

дуже давнього обійстя

лякали… Але місяць розповився,
й черешенька шепнула: “Підійди”.

Маржина в стайні зроду не була:
ховає у смереці дух маржина —
почув би.

Лиш гора старого сіна

давним-давно під стелею лягла.

Від місячного світла треться — геть
старе, прозоре аж…

На ньому плями

темно-червоні. Звідки? Може, смерть?..
Я бачу ями, вдавлені тілами.

А ось важкий, безумний слід руки —
немов не відпускає тінь від зброї!..
Де запах сіна,

поту,

крові, хвої?

Невже пройшли віки?

Ліс відступив за гору.

І тоді

у місячному сивому промінні
відкрились зору древні, скорбні тіні —
у сіні пропливли, як у воді.

Ліс віддалявся запахом коня.
І раптом — іскри птиць!

Які в безумців

важкі й самотні голови!..

Стерня

слів, що вповзали в землю: звук у звуці, —

сколола це повітря неживе,
роздерши

й листя темні оповитки…

З небес чи з-під землі? —

не знали, звідки

луна

її, вигострюючи, рве

й потоком лиже,

в пізній глибині

одягши шкуру мерви неживої
на запах сіна,

поту,

крові,

хвої…

І я заплющив очі. І в мені —

немовби світло первісне, коли
крізь воду наче дивишся… Уздріти,
здається, можна все, хоч все розмите.
Жовтіло, мабуть, місяцем повите
лице,

жовтіли руки із імли

й тінь на воді,

така — вже наче йдуть

усі! Звелися наче, плачуть наче
в утробній тьмі, де кров і піт живуть,
і плач живе, коли ніхто не плаче.

Про вірш

Глибока екзистенційна поезія «Фантастичний етюд»: магія Чорногори, самотність поета перед вічністю гір та карбування мови незламного роду.

Історія

Вірш «Фантастичний етюд» створений Василем Герасим'юком у період розквіту його неомодерністської поетики (1980–1990-ті рік, збірки «Смереки», «Потоки», «Діти трембіти» або «Поет у повітрі»).

Як представник покоління «вісімдесятників», Герасим'юк здійснив прорив до сугестивної, багатозначної метафори, звільненої від ідеологічних кліше доби застою.

Форма

Розлогий тристопний або чотиристопний анапест (амфібрахій), сповнений ораторської наснаги та епічного дихання.

Характерне використання алітерацій, асонансних римувань, монтажної зміни образних планів та гуцульського сугестивного звукопису.

Як читати

У вірші «Фантастичний етюд» гірський простір виступає метафізичною вертикаллю, що єднає небо і землю, минуле й прийдешнє.

Лексика насичена автентичними гуцульськими інтонаціями, шурхотом смерек та ревінням гірських потоків, створюючи неповторний звуковий світ.

Твір стверджує місію поета як хранителя родової пам'яті й мовного первородства перед лицем загрози духовної асиміляції.

Теми: василь герасим'юк · гуцульська поетика · чорногора · вісімдесятники · екзистенційна лірика · мова предків

Усі поети