І днина тебе кожна покарає,
і ніч карає. Бо така пора.
Бо в тому, що на цін землі минає,
не гідна смертних, не достойна гра.
На дні і ночі в тоскній круговерті
вже не простерти слово молоде.
Але не бійся. Зокрема і смерті.
Вона до тебе більше не прийде.
Глибока екзистенційна поезія «І днина тебе кожна покарає…»: магія Чорногори, самотність поета перед вічністю гір та карбування мови незламного роду.
Вірш «І днина тебе кожна покарає…» створений Василем Герасим'юком у період розквіту його неомодерністської поетики (1980–1990-ті рік, збірки «Смереки», «Потоки», «Діти трембіти» або «Поет у повітрі»).
Як представник покоління «вісімдесятників», Герасим'юк здійснив прорив до сугестивної, багатозначної метафори, звільненої від ідеологічних кліше доби застою.
Розлогий тристопний або чотиристопний анапест (амфібрахій), сповнений ораторської наснаги та епічного дихання.
Характерне використання алітерацій, асонансних римувань, монтажної зміни образних планів та гуцульського сугестивного звукопису.
У вірші «І днина тебе кожна покарає…» гірський простір виступає метафізичною вертикаллю, що єднає небо і землю, минуле й прийдешнє.
Лексика насичена автентичними гуцульськими інтонаціями, шурхотом смерек та ревінням гірських потоків, створюючи неповторний звуковий світ.
Твір стверджує місію поета як хранителя родової пам'яті й мовного первородства перед лицем загрози духовної асиміляції.
Теми: василь герасим'юк · гуцульська поетика · чорногора · вісімдесятники · екзистенційна лірика · мова предків