…І заклинання мольфарів…
Василь Герасим’юк
…І заклинання мольфарів
промовив бахур.
І знову не почули слів,
хто ждав метафор.
Лиш забрязчала тьма оков,
і знову — галас,
щоб тільки з кров’ю лиш любов
заримувалась.
Відходить та — з його отав…
І побратими.
“Господь із нею, — прошептав. —
Господь із ними”.
І тільки мати ледь жива
на всі Карпати.
Де завива нічна сова,
там ходить мати.
А сльози падають зі стін,
а він не плаче.
“Я, мамо, тут. Я геть-один”.
…Світає, старче.
Гірчить надкушене зело
Вітчизни злої.
А злості в тебе не було…
Господь з тобою.
Про вірш
Глибока екзистенційна поезія «…І заклинання мольфарів…»: магія Чорногори, самотність поета перед вічністю гір та карбування мови незламного роду.
Історія
Вірш «…І заклинання мольфарів…» створений Василем Герасим'юком у період розквіту його неомодерністської поетики (1980–1990-ті рік, збірки «Смереки», «Потоки», «Діти трембіти» або «Поет у повітрі»).
Як представник покоління «вісімдесятників», Герасим'юк здійснив прорив до сугестивної, багатозначної метафори, звільненої від ідеологічних кліше доби застою.
Форма
Розлогий тристопний або чотиристопний анапест (амфібрахій), сповнений ораторської наснаги та епічного дихання.
Характерне використання алітерацій, асонансних римувань, монтажної зміни образних планів та гуцульського сугестивного звукопису.
Як читати
У вірші «…І заклинання мольфарів…» гірський простір виступає метафізичною вертикаллю, що єднає небо і землю, минуле й прийдешнє.
Лексика насичена автентичними гуцульськими інтонаціями, шурхотом смерек та ревінням гірських потоків, створюючи неповторний звуковий світ.
Твір стверджує місію поета як хранителя родової пам'яті й мовного первородства перед лицем загрози духовної асиміляції.
Теми: василь герасим'юк · гуцульська поетика · чорногора · вісімдесятники · екзистенційна лірика · мова предків