Як пахне явір восени!
Як пахне явір!
Ще й при потоці, наяву,
вві сні, в уяві…
Яка роса по кім біжить!
Холодна, сива…
Вона спадає на коня,
і пахне грива.
А буде ранок і туман.
І тихо-тихо.
Іржавий явір обніми,
вдихни
і дихай.
Живою кров’ю і кістьми
в злобі, в неславі
осінній явір обніми,
іржавий явір.
Його роса подріботить
у тебе в оці.
“Прости”, — шепочеш. Він горить,
і кінь в потоці.
Драматичний баладний вірш «Іржавий осінній явір»: кривава пам'ять визвольних змагань у Карпатах, трагедія опришківського та повстанського чину, розірваний родовий корінь.
Поезія «Іржавий осінній явір» належить до вершинної патріотичної лірики Василя Герасим'юка (1980–1990-ті рік), зокрема до знаменитої збірки «Осінні пси війни» чи «Космацький герб».
Поет, народжений у Караганді в родині засланих гуцулів, з дитинства вбирав розповіді про трагедію УПА, спалені села та енкаведистські облави в карпатських лісах.
Розлогий тристопний або чотиристопний анапест (амфібрахій), сповнений ораторської наснаги та епічного дихання.
Характерне використання алітерацій, асонансних римувань, монтажної зміни образних планів та гуцульського сугестивного звукопису.
Образи воїнів, вовків та псів постають архетипами нездоланного опору: це душі полеглих героїв, що повертаються туманами на рідні Чорногірські хребти.
Герасим'юк уникає плакатності, занурюючи історичну пам'ять у густий міфологічний морок, де братовбивча війна стає вселенською трагедією людського роду.
Вірш звучить як суворе поминальне моління над безіменними могилами лицарів лісу, що полягли за свободу рідної землі.
Теми: василь герасим'юк · осінні пси карпат · упа і повстанці · пам'ять роду · гуцульська трагедія · чорногора