Із вірша…
Василь Герасим’юк
Сьогодні тобі в дорозі
зустрілася безіменна полонина,
стан в тумані:
вчуваються колокільця і пахне димом.
Ти на мить зупиняєшся,
заплющуєш очі, затуляєш вуха, не дихаєш і…
Залишається тільки туман —
та полонина звикла бути химерою.
І тому,
коли обминаєш покинутий васаг,
якого ніколи ніхто не зрушив з місця,
ти миттю заповнюєш його
всілякими комедіантами і різним набродом
(з обов’язковими до того ж лівим
та правим крилом), —
і віз котиться вниз;
а коли обминаєш роздерту ведмедем корову,
розумієш: на рідну полонинку
ти майже прийшов.
Про вірш
Глибока екзистенційна поезія «Із вірша…»: магія Чорногори, самотність поета перед вічністю гір та карбування мови незламного роду.
Історія
Вірш «Із вірша…» створений Василем Герасим'юком у період розквіту його неомодерністської поетики (1980–1990-ті рік, збірки «Смереки», «Потоки», «Діти трембіти» або «Поет у повітрі»).
Як представник покоління «вісімдесятників», Герасим'юк здійснив прорив до сугестивної, багатозначної метафори, звільненої від ідеологічних кліше доби застою.
Форма
Розлогий тристопний або чотиристопний анапест (амфібрахій), сповнений ораторської наснаги та епічного дихання.
Характерне використання алітерацій, асонансних римувань, монтажної зміни образних планів та гуцульського сугестивного звукопису.
Як читати
У вірші «Із вірша…» гірський простір виступає метафізичною вертикаллю, що єднає небо і землю, минуле й прийдешнє.
Лексика насичена автентичними гуцульськими інтонаціями, шурхотом смерек та ревінням гірських потоків, створюючи неповторний звуковий світ.
Твір стверджує місію поета як хранителя родової пам'яті й мовного первородства перед лицем загрози духовної асиміляції.
Теми: василь герасим'юк · гуцульська поетика · чорногора · вісімдесятники · екзистенційна лірика · мова предків