Хтось грає за лісом на скрипці…
Василь Герасим’юк
Іванові Остафійчуку
Хтось грає за лісом на скрипці. Спасіте його.
Чи скрипку з-за шраліса чути?
Та швидше з могили.
То вічний був ліс.
В тому лісі потоки шуміли.
Вони відійшли в свою землю до роду свого.
Ми всі з того лісу. Нас тяжко шукав сатана.
Ми вийшли з потоків і впали з потоками
в праліс.
Вони не дали нам піднятись,
там риба кусалась,
а в плесах, у курбалах Бог визирав —
як з вікна.
Ви чуєте скрипку. Уперше з-за праліса чуть.
Лякає та музика тиха при лісі німому.
Він вибавив нас.
В наших жилах шумить його лють.
Та скрипку вже чути. Заграла. Бере по одному.
Про вірш
Глибока екзистенційна поезія «Хтось грає за лісом на скрипці…»: магія Чорногори, самотність поета перед вічністю гір та карбування мови незламного роду.
Історія
Вірш «Хтось грає за лісом на скрипці…» створений Василем Герасим'юком у період розквіту його неомодерністської поетики (1980–1990-ті рік, збірки «Смереки», «Потоки», «Діти трембіти» або «Поет у повітрі»).
Як представник покоління «вісімдесятників», Герасим'юк здійснив прорив до сугестивної, багатозначної метафори, звільненої від ідеологічних кліше доби застою.
Форма
Розлогий тристопний або чотиристопний анапест (амфібрахій), сповнений ораторської наснаги та епічного дихання.
Характерне використання алітерацій, асонансних римувань, монтажної зміни образних планів та гуцульського сугестивного звукопису.
Як читати
У вірші «Хтось грає за лісом на скрипці…» гірський простір виступає метафізичною вертикаллю, що єднає небо і землю, минуле й прийдешнє.
Лексика насичена автентичними гуцульськими інтонаціями, шурхотом смерек та ревінням гірських потоків, створюючи неповторний звуковий світ.
Твір стверджує місію поета як хранителя родової пам'яті й мовного первородства перед лицем загрози духовної асиміляції.
Теми: василь герасим'юк · гуцульська поетика · чорногора · вісімдесятники · екзистенційна лірика · мова предків