Художник
Василь Герасим’юк
Чому не намалюєш
дарабу останню? –
прошуміла під хатою
Черемошем вісімдесятого.
Чому не намалюєш
останні праліси? –
ти знав їх.
Ти знаєш:
ніколи полотно не буде
вищим від снігу дитинства
і голоснішим від нього опівночі,
коли спали покотом на підлозі
люди далекі,
бо ліс повалили
і обвішали всю піч, хату всю
мокрими онучами,
і говорять – бояться не наговоритися,
і ждуть не діждуться кулеші,
бо ти вибіг по воду
і не можеш до хати зайти,
застиг коло порога у снігах –
наче пропускаєш мертвих…
А там таке потішне вигадують –
від реготу стеля падає, ґражда валиться!
Про вірш
Глибока екзистенційна поезія «Художник»: магія Чорногори, самотність поета перед вічністю гір та карбування мови незламного роду.
Історія
Вірш «Художник» створений Василем Герасим'юком у період розквіту його неомодерністської поетики (1980–1990-ті рік, збірки «Смереки», «Потоки», «Діти трембіти» або «Поет у повітрі»).
Як представник покоління «вісімдесятників», Герасим'юк здійснив прорив до сугестивної, багатозначної метафори, звільненої від ідеологічних кліше доби застою.
Форма
Розлогий тристопний або чотиристопний анапест (амфібрахій), сповнений ораторської наснаги та епічного дихання.
Характерне використання алітерацій, асонансних римувань, монтажної зміни образних планів та гуцульського сугестивного звукопису.
Як читати
У вірші «Художник» гірський простір виступає метафізичною вертикаллю, що єднає небо і землю, минуле й прийдешнє.
Лексика насичена автентичними гуцульськими інтонаціями, шурхотом смерек та ревінням гірських потоків, створюючи неповторний звуковий світ.
Твір стверджує місію поета як хранителя родової пам'яті й мовного первородства перед лицем загрози духовної асиміляції.
Теми: василь герасим'юк · гуцульська поетика · чорногора · вісімдесятники · екзистенційна лірика · мова предків