Міф
Василь Герасим’юк
Василеві Корпанюку
Коли немолодий чоловік
повертається додому,
він іде зарінком, він іде лісом,
він іде над потоком, він обминає скалу.
Він у дорозі награфить
на красивий камінь,
він облюбує в дорозі
плескату плиту,
буває, що й картату.
Він візьме каменину на руки
і понесе її вгору,
бо хата його на горі.
І камінь не вирветься з його рук,
він донесе
і кине його під порогом.
А потому поруч примостить другий,
а далі – третій,
і жодну каменюку не випустить з рук,
хоч нести щоразу все важче.
Він вимостить камінням дорогу
і ходитиме тією дорогою від хати до стайні,
і нам тією дорогою
ще йти і йти.
Про вірш
Глибока екзистенційна поезія «Міф»: магія Чорногори, самотність поета перед вічністю гір та карбування мови незламного роду.
Історія
Вірш «Міф» створений Василем Герасим'юком у період розквіту його неомодерністської поетики (1980–1990-ті рік, збірки «Смереки», «Потоки», «Діти трембіти» або «Поет у повітрі»).
Як представник покоління «вісімдесятників», Герасим'юк здійснив прорив до сугестивної, багатозначної метафори, звільненої від ідеологічних кліше доби застою.
Форма
Розлогий тристопний або чотиристопний анапест (амфібрахій), сповнений ораторської наснаги та епічного дихання.
Характерне використання алітерацій, асонансних римувань, монтажної зміни образних планів та гуцульського сугестивного звукопису.
Як читати
У вірші «Міф» гірський простір виступає метафізичною вертикаллю, що єднає небо і землю, минуле й прийдешнє.
Лексика насичена автентичними гуцульськими інтонаціями, шурхотом смерек та ревінням гірських потоків, створюючи неповторний звуковий світ.
Твір стверджує місію поета як хранителя родової пам'яті й мовного первородства перед лицем загрози духовної асиміляції.
Теми: василь герасим'юк · гуцульська поетика · чорногора · вісімдесятники · екзистенційна лірика · мова предків