Я від сьогодні служу водночас
чортові й богу.
Дайте дорогу, братчики, раз.
Дайте дорогу.
Я не боюсь ні погроз, ні образ.
Тільки – потроху.
Навіть від вас.
Але, братчики, раз
дайте дорогу.
Сказ не минає –
хитнувся каркас –
валить “епоху”.
Може, й не час,
але, братчики, раз
дайте дорогу.
З вами лишається “дороговказ”.
Пересторогу
явить безглуздий крах напоказ,
врешті, й дорогу, яка про запас.
Дайте дорогу.
Глибока екзистенційна поезія «Монолог вар’ята»: магія Чорногори, самотність поета перед вічністю гір та карбування мови незламного роду.
Вірш «Монолог вар’ята» створений Василем Герасим'юком у період розквіту його неомодерністської поетики (1980–1990-ті рік, збірки «Смереки», «Потоки», «Діти трембіти» або «Поет у повітрі»).
Як представник покоління «вісімдесятників», Герасим'юк здійснив прорив до сугестивної, багатозначної метафори, звільненої від ідеологічних кліше доби застою.
Розлогий тристопний або чотиристопний анапест (амфібрахій), сповнений ораторської наснаги та епічного дихання.
Характерне використання алітерацій, асонансних римувань, монтажної зміни образних планів та гуцульського сугестивного звукопису.
У вірші «Монолог вар’ята» гірський простір виступає метафізичною вертикаллю, що єднає небо і землю, минуле й прийдешнє.
Лексика насичена автентичними гуцульськими інтонаціями, шурхотом смерек та ревінням гірських потоків, створюючи неповторний звуковий світ.
Твір стверджує місію поета як хранителя родової пам'яті й мовного первородства перед лицем загрози духовної асиміляції.
Теми: василь герасим'юк · гуцульська поетика · чорногора · вісімдесятники · екзистенційна лірика · мова предків