Ми на камінь поклали мечі…
Василь Герасим’юк
Ми на камінь поклали мечі
і в ріці наших коней купали,
а чужинці прийшли уночі
і на березі табором стали.
Ми ховались у хвилях сумних,
перша сотня голодного війська.
Ми шукали старий оберіг,
нас шукала
зневага чужинська.
Виглядали дружину з імли,
а діждались чужої навали.
Ми не винні, що зайди прийшли
і на березі табором стали.
Ми не ждали хвали чи хули
і погибелі злої сьогодні –
не по славу чужинці прийшли,
не по голови першої сотні.
Ми на камінь поклали щити
і в ріці своїх коней купали.
Нам сьогодні отут полягти.
Ми сьогодні чужинців не ждали.
Притулилась до неба вода,
в небесах наших коней гойдає…
І з’явилась лисиця руда
з-поміж хмар
на північному краї.
Про вірш
Глибока екзистенційна поезія «Ми на камінь поклали мечі…»: магія Чорногори, самотність поета перед вічністю гір та карбування мови незламного роду.
Історія
Вірш «Ми на камінь поклали мечі…» створений Василем Герасим'юком у період розквіту його неомодерністської поетики (1980–1990-ті рік, збірки «Смереки», «Потоки», «Діти трембіти» або «Поет у повітрі»).
Як представник покоління «вісімдесятників», Герасим'юк здійснив прорив до сугестивної, багатозначної метафори, звільненої від ідеологічних кліше доби застою.
Форма
Розлогий тристопний або чотиристопний анапест (амфібрахій), сповнений ораторської наснаги та епічного дихання.
Характерне використання алітерацій, асонансних римувань, монтажної зміни образних планів та гуцульського сугестивного звукопису.
Як читати
У вірші «Ми на камінь поклали мечі…» гірський простір виступає метафізичною вертикаллю, що єднає небо і землю, минуле й прийдешнє.
Лексика насичена автентичними гуцульськими інтонаціями, шурхотом смерек та ревінням гірських потоків, створюючи неповторний звуковий світ.
Твір стверджує місію поета як хранителя родової пам'яті й мовного первородства перед лицем загрози духовної асиміляції.
Теми: василь герасим'юк · гуцульська поетика · чорногора · вісімдесятники · екзистенційна лірика · мова предків